49 глава

Уляна

- Чому не попередила? Потрібно було щось купити, а я прийшов із порожніми руками, - докоряє мені Дем’ян поки ми у ванній миємо руки. Нещодавно чула щось схоже. Від зовсім несхожого…

Дивний хлопець! Йому не муляє, що привела в дім до моїх бабусі та дідуся, він тут цілком нормально почувається. Слова проти не сказав. А «порожні руки» йому спокою не дають.

Я хотіла познайомити Дем’яна зі своєю бабусею ще від тоді, коли вихвалялася нею. Хотіла, аби він на власні очі побачив, яка вона в мене неймовірна, але ніколи не думала, що це реально станеться.

- Ти прийшов зі мною, а я принесла все, що було потрібно.  До того ж я багато розповідала бабусі про Олесю Степанівну, то вважай, що в тебе абонемент. До речі, як там вона? - закриваю кран, повертаюся за рушником та потрапляю під його здивований погляд.

-  В неї все добре… - він, здається, намагається збагнути те, що щойно почув. - Ти розповідала про мою бабусю?! А про мене теж розповідала? – кутики його губ повзуть вгору.

- А ти відзначився чимось особливим? Теж маєш свій фірмовий рецепт? – витираю руки об рушник, який Дем’ян тримає в руках та не віддає мені.

- Маю. І не один, - грає бровами. Та його взагалі реально збентежити? Він скрізь себе почуває, наче риба у воді? Нахиляється до мене ближче. Ванна кімната і так маленька, стоїмо впритул. – Тільки невпевнений, що ти таким наважишся ділитися зі своєю бабусею. Я б зі своєю не ризикнув.

- Блазень, - вихоплюю рушник та підштовхую цього громилу до виходу. - Пішли, познайомлю тебе з дідусем.

Дідусь вже зовсім не підводиться з ліжка. Останнім часом часто плутає мене з мамою. Його стан останнім часом викликає занепокоєння. Сьогодні лікар призначив нові препарати, які я замовила та придбала для нього в аптеці.

Тому дуже вдячна Дем’яну. Він не тільки приділив дідусю увагу, поспілкувався та трохи розповів про себе,  а ще й допоміг бабусі перестелити йому ліжко та зручно влаштуватися, щоб поїсти. Я тим часом заварила чай та помила посуд.

Дем’ян написав Мирону й попередив, що ми затримаємося, щоб вони не чекали та вечеряли без нас.

За вечерею бабуся з Дем’яном встигли обговорити сорти полуниці та особливості її вирощування, його гарний апетит в дитинстві та повну відсутність такого у мене, його переломи та мої збиті коліна, його вподобання в їжі та мої дитячі кулінарні експерименти і ще багато чого.  В його обличчі бабуся знайшла гідного поціновувача та дегустатора всіх приготованих нею блюд.

Останнім і жирним плюсом в його карму додалося те, що він з непідробним ентузіазмом погодився взяти та доставити нам із дівчатами по слоїку огірків, помідорів, компоту зі слив, вітаміну з малини та варення з абрикосів, «щоб нам було що їсти». Я навіть поцікавилася, чи не заважаю вирішувати їм такі нагальні питання. На що вони злагоджено побажали мені не відволікатися, а викликати таксі, «бо Дем’янчику буде важко це все тягнути по такій слизоті».

Прощаючись, бабуся знову обіймала Дем’яна та запрошувала неодмінно приходити ще. Вони навіть обмінялися номерами телефонів!

Я була в шоці!

На мої коментарі та закочені очі вже ніхто взагалі не зважав. Вони добре порозумілися. Дем’яну в черговий раз вдалося мене здивувати.

Зателефонував водій таксі та попросив підійти до заїзду к будинку. Сказав, що перед будинком немає де припаркуватися, а перекривати дорогу він не може. Зійшлися на тому, що ми спустимося та наберемо, аби він під’їхав, бо з нашим вантажем та ковзанкою під ногами кудись йти – погана ідея.

Все робимо швидко – спускаємося, вантажимося в таксі. Водій з Дем’яном влаштовують наш скарб у багажник, а потім ми вдвох всідаємося на заднє сидіння. Як тільки всідаємося, ловлю на собі прискіпливий погляд Дем’яна. Готуюся до того, що зараз почне докоряти мені за цей візит та його наслідки. Внутрішньо підбираюся, з викликом дивлюся в його примружені очі.

- Я ж вгадав! Ні, не так. Я ЗНАВ! Ти з самого дитинства була принцескою! – від несподіванки я гучно хапаю ротом повітря, а губи Дем’яна розповзаються у задоволеній посмішці. – На вибір - два варіанти меню, вішаки з сукнями, пакети зі стрічками, шкарпетками та заколками … І так майже щодня! Я вражений!

- Я теж! Зізнайся, заздриш? Це ж коли ти встиг розжитися таким компроматом?

- Скористався часом, коли ти була на кухні. І я тобі не заздрю, а співчуваю твоїй бабусі. Хоча… завдяки твоїй вередливості, два меню я сьогодні зацінив! Круто!

- Я вже жалію, що взяла тебе з собою!

- Дарма, бо я тобі став у нагоді! – бере мою руку та починає на ній загинати пальці. - Ти добралася з цілими кінцівками, я допоміг не луснути тобі за вечерею, використовуєш мене, як тяглову силу, я сплачую за таксі, ще й маю для тебе сюрприз, що прихопив із дозволу твоєї бабусі.

За підсумком підрахунків, мій кулак опиняється повністю загорнутим в його долоню, яку він зверху, для надійності, припечатує другою. Прибираю вільною рукою одну та розтискаю іншу, звільняючи полонянку.

- Ти ще більш небезпечний, ніж я вважала! Що ще за сюрприз? Мої фото на горщику або в трусах-парашутах? Будеш мене шантажувати?

- А ти можеш продукувати непогані ідеї! – цей нахаба хитро посміхається. - Наступного разу попрошу подивитися твої дитячі фото. Після такої реклами, я вже у передчутті. Але можеш не боятися, я нікому ні про що не скажу. Надто цінна інформація. Залишу її виключно для особистого користування.

- Навіть не мрій! Ніякого наступного разу не буде! – б’ю цього засранця рукою в плече, а він знову швидко перехоплює мою руку.

- Ніхто й не питатиме! Будеш гарною дівчинкою, то я ще подумаю й, можливо, візьму тебе з собою.

- Питання - чим я думала, коли тебе з собою брала?! – вивільняю руку та ховаю обидві, склавши під грудьми.

- Невже завдяки мені в тебе прокинулося критичне мислення? Бачиш, наскільки корисним я можу бути?!

Декілька хвилин ми ще обмінюємося з Дем’яном клинами.