47 глава

Дем’ян.

П’ю каву та намагаюся зв’язати почуте від Тараса зі своїми власними спостереженнями. Звісно, хотілося б мати трохи більше інформації. Але в житті все виявляється складніше, ніж коли маєш справу з програмами та приладами.

Сьогодні, наприклад,  не склало особливого труда вирішити всі питання в клубі, як ми й обіцяли це його власнику. Проблему з архівацією в системі охоронного відеоспостереження було вирішити не складно. Правда, часу зайняло трохи більше, ніж планували, проте мали можливість познайомитися та поспілкуватися з цікавими людьми. Маємо нові контакти, а це гарна винагорода за витрачений час. Так, прийдеться ще пару раз навідатися після того, як доставлять та встановлять додаткове обладнання, але все це ми встигнемо зробити на цьому тижні. Труднощів та проблем виникнути не повинно. 

А ось те, що розповів Тарас, не особливо мені допомогло. Через їх тривалу сварку з Лорою, він на кілька місяців випав з її життя. А щодо життя її подруг, то годі й казати, він ніколи ним особливо не переймався.

Єдине, знаю напевно, Лора їздила відпочивати на море з малою, бо в тої щось не склалося з її принцом. І, судячи зі всього, до сих пір ніяк не складеться. Про це свідчить її вчорашня поведінка, а також те, з якою легкістю вона дозволила мені втрутитися в їх розмову. Все це наводить на думку, що проблеми там стовідсотково є. І немаленькі. Так може поводитися тільки ображена дівчина.

Що ж повинно було статися і чим зумовлені такі радикальні зміни в ній самій?

Де поділися ті безпосередність та легкість, з якими вона видавала свої емоції назовні? Якби не бачив на власні очі, як вона до висків та хроків реготала і як світилися її очі, то ніколи б не повірив, що  вона ж може бути такою холодною.

Ну, не може ж бути та навіжена в річці та крижина з сигаретою одним цілим? До біса сильно кортить швидше дістатися до тих фото, на яких вона справжня. Не привиділося ж мені це? На старому телефоні ще й відео повинно бути. Заодно й перевірю, а то, може, нафантазував собі принцесу?

Не міг собі відповісти, чому мене тягне саме до неї, що вабить? Шукав розгадку, ковзаючи по ній очима, в клубі, на ганку, сидячи поруч. Посміхнувся, згадавши, якою була сьогодні зранку. Пам’ять послужливо повернула до колодязю… Думки про неї впродовж сьогоднішнього дня відривали від справ.

Так і не знайшов відповіді. Не бачив в ній нічого особливого, щоб пояснити цей потяг. Це могло бути бажання довести собі, що зможу отримати навіть ту, що знаходиться, або вже не знаходиться, у тривалих стосунках, задоволення власного его або елементарний азарт. І це були єдині логічні пояснення, які спромігся вигадати.

І взагалі, чи не забагато часу я присвячую її персоні?

На дідька мені ті ребуси? Я ж просто хочу її, і точно не лікувати. Ось на цьому й потрібно зосередитися, а не забивати собі голову непотрібним крамом.

На всю романтику в мене менше тижня, термін обмежений нашим перебуванням в місті. На більше залишатися не бачу сенсу. І чомусь впевнений, що впораюсь і у більш стислі терміни.

Викинув паперовий стаканчик з-під кави у смітник, асоціюючи його з нав’язливими думками, вдихнув холодне повітря на повні груди і зайшов всередину кондитерської.

Миро з Тарасом чекають дівчат під універом, а мені довірили купити торт та ще якісь солодощі. Не вагаючись, обрав «Київський» та еклери.

Вже через п’ять хвилин приєднався до компанії, що вже втрамбувалася в авто і щось жваво обговорювала.

Миро за кермом. Тарас, всадивши Лору собі на коліна, влаштувався з дівчатами на задньому сидінні. Відкриваю багажник та чую голос Мар’яни.

- Могли б заощадити. От нащо було знімати ту квартиру?

- Для дотримання режиму секретності, - відповідає Мир. – В іншому випадку Тарасу прийшлося б ночувати на вокзалі. Лора б його точно на поріг не пустила.

- Я б його й з під’їзду вигнала. Ну… А що я не права?

- Сонце, ти завжди права, - погоджується з Лорою Тарас.

Поставивши пакунок у багажник, сів на переднє сидіння.

- Ну, то які в нас плани? На чому врешті зійшлися? – доки я намагався заволодіти увагою малої, Миро виїхав з парковки.

Я чомусь був впевнений, що після цього ранку Уляна буде уникати моїх поглядів, але вона мене знову здивувала. Поводиться впевнено, погляду не відводить, посміхається.

- Готуємо суп, вечеряємо, дивимося кіно та лягаємо спати, - Тарас озвучив програму.

- По останньому пункту можна уточнення? – не думав що таке просте питання викличе таку бурну реакцію. Смішки, гмикання, закочені очі.

- А інші пункти в тебе питань не викликають? І що саме ти б хотів уточнити? – Миро сьогодні весь день мене підколює. - Вирішили, що сьогодні всі  залишимося у дівчат, там місця вистачить всім.

- Впевнені? Місця вже розподілили? Може жеребкуванням? Ще є варіант в карти розіграти.

- Під час твоєї відсутності вже все застовпили, - шкіриться Миро.

- Тобі, за замовченням, ванна, - мала не тушується. - Май на увазі, це за умови гарної поведінки.

- Я з тобою куди скажеш, - підморгую їй. – Ти ж сьогодні добре поводилась.

- Зауваж, ти сам це сказав. Всі чули, - здається, вона сьогодні у гарному настрої.

- Ти зараз лякаєш мене чи заохочуєш?

- Вона планує скористатися тобою, - сміється Мар’яна. – Вже сьогодні.

- Я не проти. Головне, аби за призначенням.

- То  мені можна не соромитися? – Уляна хитро примружується. - Мироне, зупини навпроти садочка, перед тим, як будеш повертати, ми з Дем’яном вийдемо, - дивиться на мене з викликом. Невже сподівається, що я передумаю? Я заінтригований. Цікаво, що вона вже придумала? – Ну, то як ти зі мною?

- Тільки будь зі мною ніжна, - ловлю її погляд та граю бровами.

- Раніше потрібно було думати, а зараз, як вийде. І краще залиш зайві речі, - кидає мені та переключається на Лору. – Постараємося швидко, - дістає з наплічника конспекти та віддає їй. Потім пояснює Мирону де краще нас висадити і через пару хвилин ми під жарти та сміх друзів вилізаємо з автівки.