43 глава

Дем’ян

Ми розміщуємося в своїй VIP-ці та робимо замовлення.

Поступово підтягуються друзі. Через це пропускаю момент коли з’являються Мар’яна з Лорою.  Побачив, коли вони вже сіли за свій стіл. З ними ще якась дівчина. За Лорою мені її практично не видно. Мар’яна одразу кудись побігла. Скоріше за все привітатися з Тарасом. Він зараз з діджеями.

Наша компанія вже в повному зборі. Жваво обмінюємося останніми новинами, спілкуємося. Як завжди не обходиться без клинів та жартів. Коло друзів та приємна атмосфера діють на мою розхитану останніми днями психіку, як заспокійливе. Суто чоловіча компанія. Дівчата завжди запізнюються, або навмисно приходять пізніше. Може їм приємно, коли їх чекають?

За Лориним столом теж не нудьгують.

Цікаво, але я не бачу її малої подружки. Невже принц не відпустив? Чи вони запізнюються? Та яке мені до цього діло? Відвертаюся.

Миро ловить мій погляд та багатозначно посміхається.

Пару раз до нас підходить Тарас, якому не сидиться на місці. Він весь на взводі, нервує. Намагаємося його заспокоїти. Ми гарно підготувалися, все повинно пройти вдало.

Додатково потурбувалися, аби настрій в іменинниці був гарний. Домовилися, щоб дівчат вчасно сповістили про безкоштовні коктейлі. Є надія, що за півтори години вони встигнуть добре скористатися цією опцією. За все, що вони сьогодні замовлятимуть, рахунок принесуть нам. Це й буде нашим з Миром подарунком іменинниці.

Як ми і домовлялися, в умовлений час Мар’яна виводить подружок. Жіноча кімната або варіант з подихати, не знаю, яким саме приводом вона скористалась.

Вони пішли. В залі напівтьма. Народ танцює та розважається, а ми займаємо свої місця. Тарас займає місце за пультом, вдягає навушники, поправляє мікрофон. Ми з Миром беремо гітари. Все підключено. Всі готові. Чекаємо.

Дівчата повертаються. Діджей ще раз вітає всіх із Днем студента, притишує, а потім вимикає музику.

На декілька секунд гасне світло, аби запалити «зірки». Обладнання в клубі дозволяє створювати й не такі ефекти. Сцена навмисно підсвічується слабо. 

Ми починаємо грати. Це кавер на пісню Сергія Бабкіна «Пробач». Тарас зараз співає сам. Це вперше.

В нього гарно виходить, але він завжди відмовлявся співати на публіку. Лора про це знає. Сподіваюсь, вона змогла одразу впізнати його голос.

Дивлюсь на неї. Через брак світла видно погано, але мені здається, вона плаче. Надто часто підносить до обличчя руку, а в якийсь момент взагалі ховає його у долонях.

В танцювальній зоні повно народу. Ми продовжуємо грати, а Тарас в програші знімає навушники та звертається до своєї коханої. Судячи з реакції, своєю промовою він зміг розчулити всіх дівчат та жінок в клубі. Зараз на нас направлено достатньо світла. І Лора дивиться на нього. Це гарний знак.

Тарас бере приготований букет та йде до неї. Вона приймає квіти. Обіймаються.

Нарешті!

Народ підтримує закоханих, улюлюкає та плескає. Вдалося!

Переглядаємося з Миром. Обидва задоволено посміхаємося.

Ну що, нас можна привітати, все вдалося!

Діджей продовжує програму ще однією ліричною композицією. Ми з Миром від’єднуємо та пакуємо інструменти та залишаємо сцену. Тараса з Лорою вже не видно. Кудись пішли. Нехай поговорять, аби тільки знову не наламали дров.

Приєднуємося до наших друзів. Компанія вже поповнилася дівчатами. Двох не знаю взагалі. Привабливі, доволі розкуті, компанійські. Знайомимося. Краєм ока помічаю, що Тарас приєднався до Лориної компанії. Сидять поруч, він її обіймає. Можна більше ні про що не турбуватися та спокійно відпочивати. Чим із задоволенням і займаємося.

Через деякій час в око впадає активний рух біля столу іменинниці. Вони всі йдуть танцювати. Якоїсь миті завмираю. Скидаю з себе руку нової знайомої. Дівчина сиділа, притиснувшись до мене, тому вимушено відсторонюється. Підводжусь та рушаю до перила, аби переконатися, що не помилився.

Піпець! Серйозно?!

Сорочка, панчохи… Та вона здуріла! Забула вдягнути спідницю? Геть клепки розгубила?! А ще вона обрізала волосся, нова зачіска. Саме тому я її одразу не впізнав. Ще й цей макіяж! Від гарного настрою не залишилося ген нічого.

- Вирішив подивитися, як дівчатка танцюють? – Миро стає поруч. На відміну від мене, він розслаблений. – Вподобав когось чи знайомих побачив? Зірвався, наче придавило.

- Здалося…

- А я бачу знайомих. Може підемо привітаємось? Особисто привітаємо Лору.

- Можливо, пізніше. Ти випити нічого не хочеш?

- Схоже, тобі хтось інший хоче скласти компанію, - вказує головою напрямок. 

Мала якраз рушила в сторону бару. Сама. Щось каже бармену. Вона ж не збирається там сидіти? Саме це вона й робить. До неї одразу підсідає якийсь чмир. Зриваюся.

- Тільки тримай себе в руках! - кидає мені в спину зі сміхом Миро, йому весело.

Намагаюся просуватися швидко. На якийсь час втрачаю їх з виду. Коли знову бачу, розумію, що поспішати вже не варто.

Бармен поставив коктейль перед малою, яка сидить вся занурена в свій телефон, та щось сказав чмирю, який одразу втратив до неї інтерес.

Вирішую все ж таки сісти з іншого боку барної стійки, аби бути ближче про всяк випадок. Замовляю безалкогольне пиво. Мені ще сідати сьогодні за кермо. 

До малої приєднуються подружка з хлопцем. Бачу їх вперше та  це неважливо. Добре, що не залишають одну.

Цікаво, де ж її принц і чому вона тут сама?

Хвилин через десять вони втрьох йдуть танцювати, а я приєднуюсь до своїх друзів, які теж вже спустилися на танцмайданчик.

Намагаюся не випускати малу з поля зору.  Спостерігаю, як вона пару раз відшила бажаючих до неї приєднатися хлопців. Як ходила ненадовго відпочити, виходила з дівчатами та знову щось пила. Судячи з її стану, точно не безалкогольне. А хтось казав, що не дружить з алкоголем.

Не можу ніяк визначитися чого мені хочеться більше. Швидше забрати малу з цього клубу, щоб нарешті припинити це довбане дефіле без спідниці, або далі насолоджуватися ним нарівні зі всіма.