40 глава

Уляна

Ми зустрілись з тобой на землі,

Але небо погодило зустріч.

Ми так близько,

А наче чужі.

Опираємось, робим все всупереч.

Ми, мов кола на тихій воді,

Не розійдемось далі, ніж треба

Все погоджено, що не роби.

Вибір зроблений.

Мною та небом.

Дні змінювали один одного, їх монотонна вервиця не переривалася нічим значущим. Декілька разів ловила себе на тому, що вмію провалюватися в часі.

Одного разу схаменулася на пероні метро, не пам’ятаючи, як виходила з дому та добралася сюди. Іншого разу довелося прийти до тями при вході в метро, бо виявилося, що залишила вдома сумку з телефоном та гаманцем. Якась добра жіночка заплатила за мене своєю карткою. Ці випадки добряче мене налякали. Звичка вітати в хмарах може коштувати дуже дорого. Потрібно її позбуватися.

Початок жовтня був все ще теплим.

Батьки, які через мене відклали відпустку влітку, нарешті повідомили про свій від’їзд. Вони збиралися на три тижні полетіти у Литву, але все ще побоювалися залишати мене саму.

Я ж запевняла, що нічого зі мною не станеться.

За день до їх вильоту стало відомо, що до мене на час їх відсутності переїде Лора. Більше того, вона просилася приїхати ще до їх від’їзду. Справа була в тому, що на півтора тижні в місто приїжджають Мирон з Дем’яном і дівчата запропонували їм пожити в квартирі, яку винаймали.

Тож все владналося якнайкраще. Батьки відправилися відпочивати спокійними за мене. В мене була гарна компанія. Лора покинула орендовану квартиру завчасно. А Мар’яна приєдналася до нас швидше, ніж планувала, витримавши тільки один день в товаристві цих чудових хлопців, що приїхали у наше славетне місто по справах.

Нам було комфортно втрьох. А для мене їх присутність була справжнім спасінням. Єдине, що приходилося контролювати себе, аби при згадці про Тараса при Мар’яні, не бовкнути зайвого. Для цього теж не було багато приводів.

Мар’яна ще на нашій піжамній вечірці окреслила межі.

- Знаю, що не повинна лізти у ваші з Тарасом стосунки, - сказала вона Лорі, коли посиденьки дійшли до лірики під полусолодке, якусь мелодраму та ніч за вікном. – Але мені дуже прикро. Дуже… Він мій брат і я його люблю, але… це не відміняє того факту, що він справжній гівнюк. І чи мені про це не знати. Тож, якщо тобі потрібна будь-яка підтримка, порада або просто плече, то я завжди готова. Навіть більше, я готова йому добряче постукати по голові. І, чесно, зроблю це із задоволенням.

Ми вже були у доволі ліричному стані, тому й Лора була теж доволі відверта.

- Якби биттям по голові можна було вирішити нашу проблему… Це все… надто боляче. Надто важко та складно. Це зруйнувало все і… вбило. Просто вбило… - вона обхопила долонями обличчя, ховаючи в них сльози.

- Тоді він не вартий твоїх сліз. Ніхто не вартий. Жоден козел! І я йому обов’язково це скажу! Не плач… Іди до мене! – Мар’яна потім довго обіймала та заспокоювала її.

З тих пір вона намагалася не згадувати про Тараса в присутності Лори. Не знаю, чи розпитувала Мар’яна про щось брата і чи знала про причину їхнього розриву, але жодним чином не давала цього зрозуміти.

Спілкуватися нам було легко, в побуті жодних складнощів не виникало, що теж покращувало настрій. Ми часто влаштовували вечірні посиденьки з морозивом, солодощами, фруктами або просто з черговим фільмом.

Хоча Мирон з Дем’яном прожили в квартирі дівчат трохи більше тижня, подруги повертатися туди не поспішали. Нам було добре жити разом.

Після від’їзду хлопців ми тільки один раз заїхали на квартиру. Різко похолодало і дівчатам потрібно було взяти теплі речі, за ними ми й поїхали, а ще полити квіти.

Я була здивована ідеальною чистотою та порядком, які по собі залишили хлопці. Своїми думками поділилася з дівчатами, але Мар’яна мене здивувала ще більше.

- А нічого дивного. Перед від’їздом вони зателефонували сусідці, яка раз на тиждень прибирала в них та готувала їжу, всі три роки їх навчання.  В них  збереглися доволі теплі стосунки.

- Вони й нам радили звертатися до неї по допомогу. Діти з онуками у Наталі Петрівни живуть в Канаді, бачить вона їх рідко. Сама нам розповідала, що звикла піклуватися про когось, а з від’їздом дітей їй цього дуже не вистачає. Плюс це додатковий заробіток на шпильки, як вона сама каже. Впевнена, що останнє точно для неї не головне. Хоча ми й відмовилися, але вона все одно нас з Мар’яною іноді балує смачненьким.

- Підгодовує… А ми її запрошуємо, коли я готую шарлотку або просто на чай з солодощами. Вона ласунка і їх обожнює.

- Ну, ваше спілкування з цією жіночкою я можу собі легко уявити та пояснити, а ось чемність та уважність згаданих нами хлопців мені уявляти важко.

- Ну, Улю, ти з самого початку була про Дем’яна не дуже гарної думки. Ти ж зараз саме його маєш на увазі? - Мар’яну чогось розсмішили мої одкровення.

- І це м’яко сказано! Ти ж його ледь не в збоченці записала. То ти, Маню, ще не все чула, - Лора теж збирається ділитися спогадами?

- Мабуть, я тоді була в гарному настрої…

- Ага, мабуть!

- А як інакше ви поясните мою поблажливість? – самій смішно.

- Пропоную сьогодні залишитися на ніч тут. Можемо зараз збігати в магазин за йогуртами та продуктами на шарлотку. Запросимо Наталю Петрівну, послухаєш дифірамби нашим чудовим хлопчикам, - Мар’яна чомусь була впевнена, що я не погоджуся на її план проведення вечора. А я погодилася, мені дійсно було цікаво це послухати.

Зазвичай старші жінки не дуже схвально відносяться до хлопців спортивної статури, вкритих татуюваннями. Але в цьому випадку, за словами Мар’яни, моє упереджене ставлення, навіть їх перевершило.