39 глава

Уляна

Змінилася кількість учасників нашого дівочого чату. Туди додалася Мар’яна. Ми й раніше доволі часто та непогано спілкувалися. А сумісне проживання та робота протягом двох тижнів, які ми провели в селі, зробили це спілкування більш тісним. Це вже виходило за межі приятельських стосунків й цілком могло претендувати на дружні.

Через день після наших посиденьок у Соні дівчина поверталася з Італії, де провела три тижні. У нас не було можливості зібратися та привітати Мар’яну із Днем народження вчасно, тому ми вирішили зробити це, влаштувавши для неї сюрприз. Через зрозумілі обставини, поход в клуб та інші варіанти видовищних вечірок відпадали. Тим більш, що вона збиралася відсвяткувати свій День народження з університетськими друзями в клубі наступної п’ятниці.

Ми ж вирішили влаштувати піжамну вечірку. Лора по телефону дізналася, коли саме Мар’яна прилітає, а уточнити час прильоту не викликало в нас жодних складнощів. Підготували все необхідне, прикрасили їхню орендовану квартиру та чекали в піжамах на її приїзд.

Здивувати вдалося не тільки Мар’яну, а й Мирона, який її привіз. Ми були здивовані не менше, але точно не так раділи, як він. Здається, Мирон був потішений більше, ніж Мар’яна. Впевнена, не кожен день його зустрічають троє дівчат у доволі відвертому одязі, з хлопавками, піщалками та з рожевим тортом у виді брендової сумочки.

- Охрі…  А можна я вийду та знову зайду? Хочу пережити це ще раз! – Мирон сяяв, оголивши всі свої зуби до самих десен, поки Мар’яна відчіплювала його руки від валіз.

- Можна! Виходь! – і ми дружно випхали його за двері. – Бу-вай!

- А-а-а-а… О-о-о-о! Дяку-у-ю! – почала верещати Мар’яна, щойно за братом захлопнулися двері. Вона плескала в долоні, підстрибувала, обіймаючи та цілуючи кожну з нас. – Я не очікувала! Це просто вау! Супер!

Коли трохи пройшов шок, її та наш, ми вручили Мар’яні наші подарунки. Клубну карту на шість місяців для відвідин фітнес центру та шовкову піжаму для дорослих дівчат, вражаюча дія якої була нами щойно протестована на Мироні. До комплекту ми підібрали зручну пов’язку на волосся та капці в тон.

Також підготували шкарпетки для всіх, аби зручно було танцювати. А ми планували це обов’язково зробити. І не тільки це. На сьогодні в нас були грандіозні плани.

- Я ж зовсім забула! – Соня полізла знімати свою екшн-камеру, яку ми із таким трудом прилаштували в коридорі. – Ми ж все це записали! Уявляєте, що там за відео?

- Шалено хочу це побачити! – Мар’яна радіє, як дитина. – Цікаво, скільки мені запропонує Мирон за таке кіно?

- В тебе буде безцінна згадка, яка з роками, як гарне вино, буде зростати в ціні, - я була впевнена, що Мар’яна не буде зволікати й про наявність відео Мирон дізнається швидше, ніж доїде додому.

- Але охоронятися воно буде не менш ретельно, ніж Форт-Нокс, - Лора забрала в Соні камеру та допомогла злізти з комоду.

- Та я на цьому відео можу збагатитися! Можна шантажувати вас, пропонувати його вашим залицяльникам, хлопцям, недоброзичливцям, заздрісницям, конкурентам, чоловікам, майбутнім свекрухам… Всіх згадала?? Та у нас із ним безліч можливостей на роки вперед! – Мар’яна хижо потирала долоньки.

- А була така гарна дівчинка…

- Так ви ж самі мене зіпсували, - безневинно кліпає своїми очиськами, а ми сміємося.

- Я ж і кажу була… поки не прикопали! Уляно, тягни лопату! – Лора примудряється схопити Мар’яну до того, як та встигла заскочити у свою кімнату й зачинити двері.

- А-а-а, тільки не лоскотати! Бу-у-дь… лааа-ска-а! – верещить, хихоче, вивертається та намагається вирватися.

- Язик твій – твій ворог! Напуття в доросле життя номер один – деякі речі краще робити мовчки! – Соня так і не вимкнула камеру.

- А деякі краще взагалі не робити! Це друге, - я включаюся у гру.

- Можна робити все, що хочеться. Тільки пам’ятай, що за все прийдеться платити, - з обличчя Лори зникає посмішка та вона відпускає Мар’яну. – Іноді занадто дорого, - додає дуже тихо.

- Біжи в душ та перевдягайся, у нас дуже обширна програма, - Соня нарешті вимикає камеру.

- Вона знає? – тихо запитую Лору, коли Мар’яна вмикає воду в душі.

– Не схоже. Я казала тільки Тарасу та вам.

- Будеш їй щось говорити? – в очікуванні Мар’яни ми втрьох влаштувалися на кутовому дивані у вітальні. 

- Ще не знаю. Думаю, ні. Що б там не було, вона його сестра…

А через пару днів почався навчальний рік.  Він став для мене дещо незвичним.

Я втратила інтерес до навчання. Ходила на пари, слухала лекції, виконувала завдання, отримувала оцінки, але все це стало мені нецікаво. Я більше не ставила перед собою цілі стати кращою студенткою на потоці, одержувати підвищену стипендію, не намагалася отримати найвищій бал, знайти додатковий матеріал, краще підготуватися. Так, я продовжувала дивувати викладачів, тільки вже не найкращими роботами та ентузіазмом, а апатією та зміною пріоритетів.

Змінилися мої стосунки з одногрупниками. Я припинила свою бурхливу діяльність з організації всіляких виїздів, спільних походів у кіно, кафе, посиденьок на природі, пошуком цікавих місць, подій, локацій. В мене фізично не було сил запалювати, я сама ледь тліла. Багато хто навіть жартував, що такі зміни зумовлені тим, що я обрізала своє довге волосся та порівнювали мене з Самсоном. В дечому вони були праві. Тільки обрізане волосся було наслідком, а ніяк не причиною. Але саме моя особиста Даліла приложила до цього руку.

Я знала, що хлопці за очі стали називати мене крокодилом. Частково за мою любов до речей із зображенням цієї рептилії, яких було доволі багато в моїй колекції. А здебільшого через зміну мого ставлення. Я стала холодною, жорсткою та прямолінійною. Як казали вони, холоднокровною. Всі спроби представників чоловічої статі підкотити та позалицятися розбивалися, зіткнувшись із сарказмом, зверхністю, ігноруванням. Як виключення з правил, навіть грубістю. Все залежало від гостроти слуху, швидкості засвоєння отриманої інформації та часу відгуку індивіду.