38 глава

Уляна

Вже два дні, як ми повернулися в місто. Сьогодні повинна приїхати Поліна, а Лора повернеться з дому післязавтра. Соня теж вже повернулась з відпочинку. Нарешті ми всі зможемо зібратися разом. Я так скучила за подругами! Наш чат теж значно ожив.

Зустрілися ми у Соні. В них приватний будинок із затишним садом. Батьки до самого вечора на роботі. Тож нам ніхто не заважатиме ділитися новинами, саме тому ми обрали це місце. Наобіймавшись, ми влаштувалися на траві під деревами.

Розстелили підстилки, обклалися подушками, аби зручно було сидіти. Розклали коробки з піцою, нарізані фрукти, солодощі, горішки, напої. Приготувалися до сеансу колективної терапії та дружньої підтримки.

Подруги. Це новини, якими можна поділитися. Сум, який можна розвіяти. Біль, який варто розділити. Успіхи, яким обов’язково зрадіють. Радість, яка буде щирою. Допомога, яку можна надати та отримати. Пустощі, багато галасу, шуму, сміху та сліз.

Почали з Соні. Як господині, надали їй цей привілей.

- Про відпочинок з батьками я розповідати не буду. Все, як завжди  - добре, але швидко набридає.

- Набридає не тільки з батьками, повір!

- Вірю… Поль, але я кажу про себе… - Соня зробила паузу, відпиваючи зі склянки прохолодний лимонад. – А от із Ніком відпочинок пролетів на-а-адто швидко! Одинадцять ночей виявилося дуже мало. Хоча… Ще одинадцяти нам би теж не вистачило! – задоволено посміхається та грайливо хитає головою.

- Слухай, давай без оцих подробиць! Ладно? – Поліна знову її не дуже ввічливо перебиває і я здогадуюсь чому.

- Якщо без подробиць… Ми були у Бургасі, Несебирі, Єленіте. Об'їздили всі містечка поруч з ними. Я не думала, що мені так сподобається в Болгарії! Але, думаю, тут все залежить від того, хто поряд. Мені б було достатньо і Ніка, але крім нього там теж було на що подивитися. Фотки подивимося пізніше. Ви ж просили без подробиць? – закінчила Соня шпилькою.

- Тоді і я буду без подробиць, - Поліна була наступна за годинниковою стрілкою. – В мене з’явився хлопець. Все!

Ми всі здивовано та обурено загомоніли.

- Подробиць поки не буде, - таємнича Поліна була невблаганна. - Як буду готова, все розповім, – це вона в нас так навчилась?

- Ну, ти хоч скажи хто він? – Соня, як завжди дуже допитлива та нетерпляча. Дивно, що сестра їй нічого не розповідала. – Лоро, ти щось знаєш про це?

- У-у, - заперечливо хитає головою, - це сталося до мого приїзду. Вона вже була така таємнича та загадкова.

- Хто він? – мені було теж цікаво.

- Ви його не знаєте. Все! Більше нічого не скажу! Його фотки теж показувати не буду. Наступна ти! – передала мені естафету, взяла яблуко та відкинулася на подушку.

- Я теж буду краткою… Гордій мене зрадив і ми розсталися, - це не справило ефекту несподіванки. Здається, всі мої подруги вже давно очікували чогось схожого на це і тільки я вперто робила вигляд, що все йде за планом.

- Ти саме тому так зненацька зірвалась та поїхала абикуди? – запитала Лора, коли всі трохи заспокоїлися та припинили вигадувати Гордію нові імена та епітети.

- Так… не могла залишатися вдома.

- Вибач, люба… А як ти про це дізналася? – Соня була б не Соня…

- Він сам розповів…

- Що прийшов так просто й розповів? Сказав, що в нього є інша?

- Ні, Соню! – я починаю вже дратуватися. - Сказав, що зрадив, зробив це декілька разів з однією партнеркою і йому сподобалося. Він не впевнений більше, що кохає мене та хоче взяти паузу!

- Який козел! Паузу?!

- Так, щоб подумати!

- А нащо йому пауза, якщо він… ну, не впевнений? – Поліна намагається бути обережною, але теж не втримується. – Ти ж не котлета, яку можна заморожувати та відкладати, а при необхідності розморожувати.

- Саме нею я себе і відчуваю. Котлетою, яку багато разів витягали, розморожували, але не з’їли.

- Ну, хоч не надкусили, що теж добре!

- Соня, ти думаєш, що кажеш?! – вирячається на сестру Поліна.

- А я вважаю, що Соня права, - каже тихо Лора. – Добре, що він не зіпсував їй життя.

Якби ж то…

 - Як взагалі можна визначити зіпсував чи ні? Зі стосунками все зрозуміло… Вони не можуть стояти. Це ж не болото! Вони або розвиваються, або руйнуються. Наші руйнувалися та деградували останній рік. Ще рік тому потрібно було щось вирішувати, а не морозити мене, щоб… Ладно, все! Давайте зі мною закінчимо!

- Моя черга… - Лора вхопилася за мою руку та зжала її. – Я зробила аборт та кинула Тараса.

 - Ох-о-о-о… - ми із Сонею одночасно голосно видихнули від несподіванки. Про аборт я знала, але про Тараса!?

- Тільки не перебивайте, мені й так важко… Я повідомила йому про вагітність, а він… - її голос зірвався. Вона замовкла, наче збираючись із силами, й все ж продовжила. – Він погодився зі мною, що це невчасно. І все. Все!!! Я чекала від нього хоч якоїсь реакції! Хоча б якоїсь реакції! – вона вже плакала, але не зупинялася. - Сказала, що зроблю аборт, а він відповів: «Добре». Добре! Це мені було тоді добре? Чи зараз мені добре? Що доброго в тому, коли ти вбиваєш свою дитину? Ми її вбили! Я її вбила… Добре… Нічого… доброго вже не буде. Нічого… 

Лора ридала, а я її обіймала та гладила по спині, волоссю, руках, міцно притискаючи її голову до свого плеча. Так хотілося зменшити її біль, забрати хоча б частку собі, розділити.

- Тихо, сонечко, тихо…

Ми намагалися заспокоїти Лору. Соня побігла в дім за заспокійливим.

А в мене все ніяк не вкладалось у голові. Нехай Гордій… Але Тарас?! Невже я зовсім не розбираюся в людях? Тарас - він же завжди такий… Вони так довго були разом. Він же порошинки з неї здував… Телефонував, писав, постійно на зв’язку. Опікувався нею… Виходить, я зовсім не знаю чоловіків.

Ввечері вдома зловила себе на тому, що сиджу з розкритою книгою, а читати не виходить, бо не можу зосередитися.