36 глава

Уляна

Полтава… Пам’ятаю, як заселялися в готель. Я запитала на рецепції яке місце вони можуть порадити, де можна б було поплавати. А потім міський пляж та мамина колежанка, що скаржилася. Їй, виявляється, незрозуміло, що в таку погоду можна робити на пляжі. Так, було хмарно та доволі прохолодно, але на календарі літо. І я не просила зі мною йти. Не топитися ж я пішла, а поплавати. Потім ще вислуховувала скарги на те, що вона змерзла та пропустила обід, поки чекала на мене. А я навіть про нього не згадала.

Про те, що в готелі є ресторан, де в нас оплачене триразове харчування, я згадала або дізналася на наступний ранок, коли зрозуміла, що зголодніла. Мамина колежанка так зраділа, коли мене там побачила. Попередила, що навіть мамі моїй вже поскаржилася на те, як я морю себе якоюсь незрозумілою дієтою. Їй на радість я з’їла півтори порції оладок.  Потім нас кудись возили на автобусі. Повернулися ввечері. Всі пішли на вечерю, я в номер спати.

Наступного дня ми знову кудись їхали. Довго. Декілька раз зупинялися. Я знову згадала про їжу і якісь дівчата всунули мені в руки паперовий пакет. Нашій групі через ранній виїзд видали сніданки або обіди з собою. Дівчата виявилися сестрами з Вінниці, вони були зовсім не схожі. Здається, в них різні мами та різниця в рік. Точно запам’ятала, що одній з них 26. Дівчата розповідали, що ми були в Сорочинцях та Опішні. Не пам’ятаю жодного з цих місць.

Ще більше я здивувалася, коли ми приїхали. Всі вийшли з автобусу та почали діставати  свої валізи з багажного відсіку. Я точно пам’ятаю, що я свій чемодан навіть з кімнати готелю не виносила, але я його тут теж побачила, коли мені якийсь хлопець поставив його на ногу. Виявляється, ми вже переїхали в Миргород, а мій чемодан, який я не розбирала, взявши з нього тільки пару речей, спакувала мамина колежанка та попросила допомогти донести хлопця із сусіднього номера. Я подякувала маминій колежанці, хлопця проігнорувала.

Миргород… Бювет, пляж, Калюжа… Навіть не пам’ятаю де саме ми жили та скільки днів. Якийсь комплекс і кімната. Мамина колежанка образилася, що я вирішила жити з дівчатами. Скільки разів я за цей час їла? Води пила багато, це точно.

Потім був Канів. Саме тут я змогла ненадовго прокинутися. І це не тому, що ми там були один день і я була голодна.

Дивно, щойно вийшла з автобуса, одразу запитала куди ми приїхали. Сама себе здивувала, не тільки всю групу. І саме тому, що нарешті прокинулася, я почула про один день, про те, де саме ми знаходимося і що це за гора.

Саме тому, що прокинулася, я дико захотіла запам’ятати цей вид на Дніпро, порив вітру, відчуття свободи. Тут я знову почала відчувати смак їжі. Я бачила та відчувала велич ріки, мені було цікаво, як працюють шлюзи, була в захваті від ширини та краси Дніпра. Шлях від Канева до Кременчука я пам’ятаю найкраще.

А потім ми заселилися в готель та відправилися досліджувати місто. Подивилися на міст через Дніпро, погуляли по набережній, знайшли Щуку. Повечеряли в готелі та втомлені лягли спати. Наступний день я пам’ятаю погано. Здається, була якась екскурсія. А ввечері був клуб і коньяк, його я пила вперше - це останнє, що я пам’ятала.

Прокинулась я в поїзді, коли провідниця голосно сповістила пасажирам, що скоро під’їжджаємо. І пам’ять теж почала прокидатися, але дуже повільно.

Я згадала нічний перон, дівчат та знову того хлопця з моїм чемоданом. Схоже він до нього таки прив’язався за час туру.  Але я не пам’ятаю, щоб в клубі з нами був цей хлопець. Ще й з моїм чемоданом. Нащо він йому?

Проте я пам’ятаю ніч, перон та холод, бо я в тонкій коктейльній сукні та… на підборах. Дівчата і цей хлопець з моїм чемоданом, він допомагає мені перевзутися у шльопанці.

Як я після клубу опинилася в поїзді? З чемоданом? Як і коли я перевдягнулась, якщо зараз я в шортах та футболці?

Поїзд зупинився, пасажири почали покидати вагон, а я ще приводила до ладу волосся. Це була станція прибуття і не я одна тут особливо не поспішала.

Коли за мною у вагон зайшла мама, я взагалі заклякла від шоку. А ще я була шалено рада її бачити і навіть заплакала від надлишку емоцій. Ми навіть обійнялися.

Поки йшли до таксі, мама розповіла мені, як їй на світанку зателефонувала одна з дівчат - Галя та попередила, де і коли мене потрібно зустріти, а ще попросила аби я зв’язалася із нею по приїзду. Звістка про те, що Галя спілкувалася з мамою здалася мені дуже дивною, але мама пообіцяла, що пояснить все пізніше, тож я набрала Галю.

З’ясувалося, що вчора в клубі ми затрималися ненадовго, бо я почала плакати та проситися додому. Не в готель, а саме додому. Тому дівчата купили мені квиток на нічний експрес. Потім ми повернулися в готель за моєю валізою. Добре, що я речі в цій поїздці ніколи не розбирала, тому чемодан зібрали швидко. А Сашко, так виявляється звуть хлопця з моїм чемоданом, погодився нам допомогти та провести на вокзал. І туди ми йшли пішки! Як я дочалапала туди на підборах та не вбилася? Галя каже, що Сашко однією рукою тягнув чемодан, а другою притримував мене. Коли Галя це розповідала, я дійсно пригадала момент з нашої нічної прогулянки. Але чомусь це був парк. Ще мені повідомили, що я нормально трималася і з координацією теж не було жодних проблем, єдине,  не погоджувалася перевзутися й вмовити мене їм вдалося вже на пероні.

Дивно, що я так мало пам’ятаю. Дівчина пояснила, що це може бути реакцією на коньяк та стрес.

Допомогли мені перевдягнутися у вагоні, укласти речі та постелити постіль теж дівчата за ті двадцять хвилин, що стояв поїзд. А ще попросили приглянути за мною провідницю, сказавши, що я не зовсім здорова. Не безкоштовно, звісно. Капець!

Я подякувала дівчатам, а Галя мені сказала, що трохи пізніше скине мені фото з поїздки. На тому ми й попрощалися.

А мама продовжила мене дивувати.

Ніколи б не подумала, що Галя лікар-гастроентеролог. І саме вони з сестрою сиділи за сусіднім столиком, коли я поглинала оладки, а мамина колежанка цьому раділа. Пізніше Галя підійшла до неї та представилася, і вважаючи, що розмовляє із моєю мамою, порекомендувала звернути увагу на моє харчування. А коли дізналася, що ми зовсім не рідні, попросила номер телефону мами. Так вони й познайомилися. Мама з Галею. А Галя з моїм діагнозом.