34 глава

Уляна

Я не помилилась. На жаль.

І дарма я очима оббігла всіх зустрічаючих на пероні.

А може й недарма, бо першою побачила Тараса з величезним букетом… лілей. Здається, він дізнається про все раніше, ніж Лора збиралася йому повідомити.

Зранку її вже двічі знудило, коли пара, що їхала з нами в купе, влаштувалася снідати. Чесно кажучи, мене теж ледь не знудило від запаху яєць, ковбаси та цибулі в задушливому повітрі купе, хоча я й не вагітна. Простояли з Лорою майже годину в коридорі, поки з купе вивітрилися всі аромати.

Я щиро бажаю удачі Тарасу. З Лориним настроєм та гормонами вона йому точно знадобиться.

В той день після клініки вона майже постійно плакала, аж поки не повернулися дівчата. Тоді їй просто довелося себе брати в руки.

Ми влаштували прощальну вечерю на нашій веранді. Відсутність апетиту та настрою у Лори вдало пояснювалися  історію з отруєнням. Але я наполягла, аби вона з’їла хоча б йогурт та фрукти.

Добре, що до дзвінка мами я сама встигла повечеряти, інакше відсутністю апетиту в купі з поганим настроєм страждала б ще і я.

Розійшлися по кімнатах раніше, ніж зазвичай. Дівчатам потрібно було зібрати речі, а ми з Лорою, недовго позависавши в телефонах, повлягалися спати.

Подробиці про мамин дзвінок їй не розповідала, з нею зараз краще ділитися тільки гарними новинами та позитивом.

Впевнена, мама розповіла мені далеко не все. Недарма ж вона так наполегливо радила не поспішати приїжджати додому. Все це не давало спокою, але я була повинна саме його випромінювати поруч із подругою. І я зі всіх сил намагалася. Сили були потрібні і я знала, де можу їх брати.

Не змогла пропустити передостанній світанок перед нашим від’їздом, тож сама відправилася на пляж. За ніч я трохи заспокоїлася, а плаваючи, взагалі змогла себе повністю опанувати.

Що змінить мій нервовий стан? Нічого. Який тоді сенс завчасно краяти собі серце та псувати нерви? От вже вдома…

Дівчат провели, обмінялися з ними контактами, наостанок ще зробили декілька селфі.

Пізніше затягнула Лору в кафе та вмовила поїсти, вона обрала легкий курячий суп. Добре, що зараз літо, гарна погода та є можливість їсти на вулиці. Інакше не уявляю, якби почувалася подруга зі своєю реакцією на запахи.

Погуляли у місцевому парку і нарешті Лора сама запропонувала піти на пляж. Тож пляж, вечеря і знову зміна настрою Лори. Знову плаче та відмовляється спілкуватися з Тарасом.

День від’їзду. Лору знову зранку страшенно нудить. Я збираю речі її та свої. Останній раз йдемо на море, я плаваю та прощаюся з ним до наступної зустрічі. Лора гуляє берегом по коліно у воді. Кидаємо монетки та йдемо в улюблене кафе. Люди вже обідають, а в нас перший прийом їжі. Підтримую подругу, не може вона зранку їсти.

Добре, що квитки заздалегідь придбали і на автобус теж. Змогли ще з чогось обирати. Автобус був комфортабельним, місця зручні. Ми з Лорою практично всю дорогу спали.

Ввечері сідаємо в поїзд, а вранці вже вдома.

Коли ми  виходимо на перон, я швидко прощаюся та залишаю Лору з Тарасом вдвох. Таксі на мене вже чекає, то в мене є залізне алібі.

Вдома нікого, всі на роботі. В мене є час відпочити та розібрати речі. Телефоную бабусі, пишу мамі. 

Вдома. Сама. Перший день останнього місяця літа.

Чекаю батьків з роботи із приготованою вечерею, спілкуюся з дівчатами в чаті.

Телефоную Лорі. Не відповідає. Пише мені в особисті: «Говорити не можу. В мене все нормально. Я у батьків». Добре, що хоча б щось відповіла.

Рано лягаю спати. Займаюся самонавіюванням, медитацією, а мрію про часткову втрату пам’яті.

Наступного дня їду до бабусі з дідусем, давно їх не бачила та дуже скучила.

По дорозі додому намагаюся поспілкуватися з Лорою. Знову вона сама лаконічність. Відповідає, що Тарасу повідомила, подробиць не буде, напише або зателефонує сама, коли з’явиться бажання. В чаті для всіх написала, що буде у батьків до кінця тижня.

Випадково зустрічаю Макса, їмо з ним морозиво під під’їздом, обмінюємося новинами. Слухаю його та розумію, що далі так тривати не може…

Сьогодні субота, у батьків попереду два  вихідних й вони самі їдуть на дачу. Ввечері повернуться. Я зображаю кипучу діяльність – йду на пробіжку, потім на ринок, готую поїсти, а сама не відходжу від телефона.

Ввечері телефонує бабуся, спілкуємося. Вона розпитує чим займаюсь, які плани на вечір та прощається. А через п’ять хвилин набирає мене знову. Точно про щось згадала.

- Улясю, вбирайся, зараз прийде Гордій, - якось буденно сповіщає мені, а я вже перекинула на себе кисіль. Добре, що половину чашки. Погано, бо потрібен ще час все прибрати.

- Звідки ти знаєш? – намагаюсь стягнути з себе брудну футболку та не впустити телефон.

- Бо я йому сама зателефонувала.

- Навіщо, ба?!!

- Вам потрібно вже нарешті поговорити, а не вдавати із себе ображених!

- Що ти йому хоч сказала?

- Спочатку запитала чим він зайнятий та як відпочив, а потім повідомила, що ти теж вже вдома та чекаєш на нього.

- Господи…

- Годі, Улясю! Збирайся… - і кладе слухавку.

Збираюсь. Мені знадобляться вся моя витримка та сили.