26 глава

Уляна

Всі наступні дні пролетіли надто швидко, наближаючи подію, яку б я хотіла розділити з важливою для мене людиною, а не тільки із друзями. На жаль одного мого бажання для цього замало.

Ранок п’ятниці видався сонячним і розбудили мене друзі.

Я прокинулася під голосний шурхіт та не встигла розплющити очі, як пролунав різноголосий спів:

- Ми вітаєм тебе, ми вітаєм тебе, з Днем народження, Улю! Ми вітаєм тебе!

Це було так приємно! Це найкращій святковий ранок за мої 19 років!

Наша маленька кімната не могла вмісти всіх, хто  прийшов мене привітати. А величезні оберемки ромашок, які вони принесли, робили її схожою на пункт прийому лікарських рослин.

Я обожнюю ромашки! Але… Куди я їх подіну в такій кількості?

- Щоб ти здійснила всі свої бажання! – Соня простягнула мені величезний пакет та кинулася на мене з обіймами та поцілунками. – Будь щасливою, люба!

- І щоб тобі вистачило на це здоров’я! – додав Макс, протискаючись до мене з величезним шоколадно-вафельним тортом, моїм улюбленим.

- І нехай у твоєму житті буде кохання та справжні друзі! – Лора теж тягнеться до мене з обіймами та поцілунком.

- Дякую! Ви неймовірні! Мені так приємно! – я так розчулилася, що навіть розплакалась.

- Так, поплачеш пізніше! Краще подивись, що ми тобі подарували! – Соня вказує головою на пакет і я його одразу відкриваю. Достаю великого надувного бегемота зеленого кольору, у якого під лапою затиснутий подарунковий конверт із грошима.

- Ого! – дивуюсь.

- Це ти про розмір тваринки чи кількість грошей? – цікавиться Мар’яна.- Вітаю тебе, Улянко! Залишайся завжди усміхненою та сповненою позитиву! Вітаю!

- Всього ого! Дякую! – посміхаюсь я.

- Це тобі для повного щастя! Улюблена з дитинства тваринка, вибач, живу подарувати поки що неспроможні, та фінансова підтримка для того, аби ти гарно змогла відпочити та здійснити заплановане. Любимо тебе!

- І я вас! Дякую вам!

Обіймаємося зі всіма, хто дотягнувся та проліз. Якийсь броунівський рух. Але дуже позитивний!

- Нам пора на святковий сніданок та на роботу! Залишимо іменинницю наводити красу.  Для квітів ми приготували відра, поставимо їх на веранді. Чекаємо в альтанці, - Макс виходить майже останнім.

- Я все фільмувала. Вітаю тебе, Улянко! – кричить Ксана, яку вже тягне за собою Макс.

- Дякую! Сподіваюсь, то була не пряма трансляція? - кричу, але відповіді не чую, бо вони вже вийшли з будиночку.

Ну, ось мені й виповнилося дев’ятнадцять. Хоча вже майже місяць, як я вважала та казала, що досягла свого дев’ятнадцятого літа. І це було правдою, бо трохи більше місяця, як почалося літо. А сьогодні просто невеличке свято – день, коли я побачила цей світ, а він побачив мене. Знайомство відбулося та триває.

Коли тільки друзі встигли приготувати на сніданок два види сендвічів – з ковбасою та  із сиром, канапки з паштетом, нарізати овочі, нанизати на шпажки маршмеллоу та полуницю, заварити чай з м’ятою та лимоном та зробити каву?

Тарас приніс фірмовий пиріг від Олесі Степанівни, який вона передала мені зі своїми привітаннями. Було дуже приємно та смачно. Попросила Тараса висловити їй мою подяку за цей смачний подарунок.

В саду чекав ще один сюрприз.

Мене привітала Тетяна Василівна, наша бригадир, подарувала кошик із запашною малиною. Кошик призначався для збору ягід і мав зручну форму.  Жінка сказала, він мені буде нагадувати, що існує місце, де він завжди може стати в нагоді.  Це було несподівано й дуже приємно. Я подякувала, та відповіла, що це місце я буду завжди згадувати з теплом.

Малиною я пригостила всіх під час нашої традиційної маленької перерви на перекус. Добре, що кошик немаленький, вистачило на всю компанію.

У корчмі сталася ще одна несподіванка. Спочатку я раділа, що на обід у нас сьогодні окрошка, вареники із вишнею та узвар, й вважала це щасливим співпадінням. Але коли мені винесли великий Наполеон із запаленими свічками, а друзі заспівали мені знову привітальну пісню, зрозуміла, що ніяке це не співпадіння.

Я знову плакала від вдячності та розчулення поки під оплески всіх відвідувачів корчми загадувала своє єдине бажання та задувала свічки. А потім я дякувала всім та ми їли цей смачнючий торт.

А ввечері ми смажили шашлики та влаштували посиденьки в альтанці. Я безмірно була вдячна друзям за цей день!

Крім друзів мене привітали батьки, бабуся з дідусем, рідні, знайомі, було багато приємних сюрпризів та несподіванок, а я все чекала на привітання від самої бажаної людини у моєму житті. Отримати його привітання я хотіла найбільше. Він виявився останнім, від кого я їх почула.

Гордій зателефонував близько дев’ятої вечора.

- Кошеня, вітаю тебе з Днем народження!  Я б дуже хотів зробити це не по телефону, але… так вже сталося.

- Привіт… Я б теж…

-  Бажаю тобі завжди залишатися такою сонячною та життєрадісною, бути здоровою та щасливою! Нехай твої бажання здійснюються.

- Дякую.

- Ти чимось засмучена?

- Ні, ми зараз чекаємо поки досмажиться шашлик. Мені сьогодні влаштували свято із безліччю сюрпризів та подарунків.

- Радий, що ти добре провела сьогоднішній день. У мене для тебе теж є сюрприз і подарунок.

- Я теж для тебе підготувала сюрприз.

- Сюрприз? – дуже здивований. - Ну, не в мене ж День народження. Свій подарунок я вже отримав.

- Для того, аби зробити сюрприз або подарунок, необов’язково чекати свята. Є й важливіші приводи для цього.

- Я скучив за тобою.

- Я теж…

- Скоро побачимося. Цілую тебе… ніжно-ніжно.

- І я тебе цілую та хочу обійняти.

- Обіймеш… Не сумуй!

- Буду. Вже…

- До зустрічі.

- Чекаю…

А мені так хотілося почути… Знову почути…  Мені так це було необхідно.

Може варто було самій сказати, що кохаю його?  Що потребую його. Що мені його шалено не вистачає.