24 глава

Дем’ян

Приходжу до тями поволі.

Незважаючи на шалене серцебиття,

Намагаюсь довіритись долі.

Повернути своє життя.

Ми із Миром поїхали надвечір понеділка, на наступний день після влаштованого барбекю.

Бабуся чомусь сподівалася, що ми залишимося ще ненадовго. Хоча знала, ми із самого початку планували повернутися додому одразу по завершенні робіт. 

А зараз вона проводжала нас, а ми прощалися.

- Скоро побачимося. Час пролетить швидко. Не сумуй!

- Відпочините хоч від нас!

- Я із вами відпочиваю найкраще! – вона лагідно посміхалася, але очі були сумними.

- Ти ж приїдеш до нас у суботу? – міг і не запитувати, бо знав, що на святкування мого Дня народження бабуся приїде неодмінно, як і зберуться в батьківському будинку обидві родини повним складом.

Жіноча частина буде дивувати гастрономічними шедеврами, а чоловіки традиційно готуватимуть м’ясо, рибу та овочі на грилі.

- Як я можу пропустити цю урочисту подію? Обов’язково буду. Ви ж виконаєте свою обіцянку та покажете бабусі свої нові оселі?

Бабуся ще не була у нас із Миром в гостях, але постійно обіцяла заїхати та подивитись.

- Якщо ти привезеш свій фірмовий пиріг, ми навіть чаю в них вип’ємо, - обіймаю рідну та відчуваю себе знову маленьким улюбленим онуком.

- Два пироги, будь ласка, Олесю Степанівно. Кожній оселі – по пирогу! – у бабусі для Мира теж завжди знайдуться ласка, любов та обійми. І пироги, як без них!

- Звісно мої, любі хлопчики, я привезу вам і пироги, і пиріжки і ще багато чого, - бабусі так не хочеться випускати нас із обіймів. – Буду сумувати за вами.

-  Впевнений, Тарас та дівчата не дадуть тобі сильно сумувати.

- Так, не дадуть. Це точно. Але вас мені буде не вистачати. Будьте обережні в дорозі.

Вона проводжає нас до автівки й ми їдемо.

Пізніше кожен із нас знайде по пакету з їжею, де будуть смачні голубці, запечена картопля та млинці з сиром. А ще домашні яйця, сир, фрукти, овочі та зелень. Про те, що продукти в багажнику ми дізнаємося повідомленням через десять хвилин по від’їзду. Як і про те, що їх потрібно буде одразу перекласти в холодильник та з’їсти не зволікаючи, поки все свіже.

І ми з Миром в черговий раз констатуємо, що нам пощастило мати таку люблячу та турботливу бабусю.

А я недоречно згадую малу… Та швидко відкидаю ці думки.

Це вже залишилося далеко позаду.

Ми з Миром нарешті обговорюємо пропозицію батьків стосовно роботи, занурюємося в технічні деталі та приходимо до висновку, що було б непогано поглибити свої знання в цій сфері та більш детально ознайомитися з існуючим досвідом.

Сходимося на тому, що має сенс відвідати декілька країн, що є лідерами по вирощуванню ягід на світовому ринку. Зупиняємося на Польщі, Іспанії, Сербії. Необхідно та не менш цікаво б було ще звернути увагу на Китай.

Коротше, є чим займати свої думки.

Діставшись міста, заїжджаємо у магазин за алкоголем. Купуємо кілька пляшок улюбленого віскі. Надаємо перевагу саме цьому напою, бо він ідеально підходить під формат наших дружніх посиденьок, наче навмисно створений для них.

Для цього напою маємо спеціально розроблені для нього, певно, його поціновувачами, склянки та камені. Але сьогодні будемо використовувати лід. Я не маю на меті смакувати та отримувати насолоду, я хочу просто напитися, нажертися в хлам, до повної відключки мозку.

Сподіваюсь, що тоді в ньому спрацює ця уявна кнопка Reset та я отримаю бажане повне перезавантаження системи.

В себе я прийшов першим.

В… так, в моїй квартирі було тихо. Коли, нарешті або на диво, зміг підняти налиті свинцем повіки, перше, що я побачив - сірий ворс килиму, який прикрашає мою вітальню. В голові гуділо якесь підприємство з важкого машинобудування, бо там явно працювали якісь преси та щось гучно гуло.

Останній раз ми так перезавантажувалися більше трьох років тому, на двадцятиріччя Мира. Тоді я дав собі слово, що то було востаннє, настільки хріново мені було. В цей раз я пішов на це свідомо. Судячи по відчуттям, відходити знову буду декілька днів.

Це добре, що так погано! Якийсь сюр! Були б сили, заржав, але можу тільки стогнати.

Мир знайшовся сам. Коли через деякий час я виліз із душу, він вже лежав на дивані у вітальні.

- Бачиш, на що я здатен заради тебе? – після гучного стогону прохрипів він. – Наступного разу навіть не проси! Моя черга…

- Домовилися… Ти як?

- Хріново. Все за планом.

- Може, Том Ям?

- Замовляй… Я в душ.

Весь наступний день ми провели вдома. Кожен у себе. Намагалися працювати. Повноцінною роботою це не назвеш, але мозок робив спроби відновити всі функції організму й потрібно було йому, як мінімум, не заважати.

Так само, як не заважати іншим жити своє життя...

Сьогоднішня прода коротша, ніж зазвичай.

Дем'яну потрібен час. А завтра його чекає сюрприз.

Завітайте завтра в мій блог, трохи відхилимо завісу.

Дякую, що залишаєтеся з нами) Тихої ночі всім!