23 глава

Уляна

- О, то це твоя наречена? – не зважаючи на гучну музику, це пролунало так голосно, що здалося, почули всі. Якась дівчина вирішила задовольнити цікавість не тільки свою.

По мені пробіг озноб й перехопило подих. Я повернула голову та зустрілася очима з Дем’яном.

Погляд був настільки важким, що ледь втрималася, аби не відвести очі. Він наче намагався пропалити в мені діру та щось роздивитися всередині. Він же не збирається при всіх пограти у наречених? Я ледь помітно заперечливо хитаю головою. Сподіваюсь, він зрозумів, що я не згодна. А ще сподіваюсь, що він цього не зробить.

- Ні… це не вона, - здалося, що з мене випустили весь кисень. Ні, Дем’ян, прошу, ні… Благаю його поглядом. – Вона вже поїхала. На жаль…

Дякую, дякую, дякую!

Видихаю з таким полегшенням. Але ловлю на собі уважні погляди подруг. І розумію, що зарано зраділа.

- Він ЩО заручений? – звертаю увагу, що Дем’ян вже пішов, а подруга Ксани, яка до того обіймала його, притискаючись збоку, розчаровано підтискає губи.

- Я б теж хотіла знати подробиці… - цідить Соня, прискіпливо звузивши очі, дивиться на мене та підходить ближче.

- Цікаво, що я про це нічого не знаю… - тихо каже Мар’яна.

- Хтось явно щось приховує! - Лорин погляд обіцяє мені, що розмови не уникнути.

- Слухайте! А може дівчина вагітна або його змушують? – не розумію, подрузі Ксани яка взагалі різниця?! Чого вона так, власне, переймається… і звідки такі фантазії?

- Вважаєш? – підіграє їй Лора.

- Ну, дивіться… Обручки я в нього не бачила. Афішувати наявність нареченої теж, здається, не дуже хотів. Та й взагалі, такі хлопці так рано не одружуються! – може вже заспокоїться та нарешті піде?

Хоча, якщо вона піде, мені доведеться все розповісти подругам. Та годі, на що я сподіваюсь? Мені все одно не уникнути цієї розмови.

- Улю, а ти що про це думаєш? – Лора вирішила познущатися.

- Думаю, що то не наша справа! Це особисте.

- Ага-ага, особисте! Все село в курсі! – втручається у розмову якась дівчина, що стоїть поруч із нами. – Кажуть, що Дем’ян ТАКИЙ закоханий в неї! Скоро весілля. Вони вчора Єгорівну запрошувати приходили.

ЩО?! Театр абсурду!

- Всім селом гулятимуть? – я ледь стримуюся, аби не розсміятися від цієї маячні та від того, як у моїх подруг витягуються від подиву обличчя.

- Ні, просто Єгорівна близька подруга його бабусі, - дівчина сприймає серйозно мій сарказм.

- А нас і досі не запросили… - Мар’яна ніколи не промовчить.

- Хіба ж своїм потрібно запрошення? Ми й так прийдемо! – Лора робить наголос на своїм. – Улю, можна тебе на хвилинку?

Дідько! А день був таким класним…

Лора бере мене за руку та тягне кудись вбік берега. Тримає міцно. Вона що думає, я можу кудись дременути? Мар’яна із Сонею йдуть за нами.

- А ми не зможемо пізніше поговорити? – сподіваюсь на здоровий глузд подруг. Ну, не вірус же його тут знищує?!

- А ти нам взагалі збиралася щось розповідати? – кидає Лора без тіні гумору.

- Що взагалі відбувається? – Мар’яна виглядає розгубленою, на відміну від Лори, а вираз Сониного обличчя від мене приховує темрява.

- Одна з наших… гм-м… близьких знайомих виходить заміж, - Соня сміється, – здається…

- Ви подуріли чи перебрали? Що за божевільня? – Мар’яна, незважаючи на вік, найадекватніша серед трьох, а може й всіх нас.

- Не мовчи! Поясни вже хоч щось! Бо мене розірве! – Лорка аж ногою тупнула. От вже звичка!

- А що пояснювати?

- Що у вас відбувається з Дем’яном?

- Ого! Ні, не так… О-ГО! – Мар’яна в голос вклала всі свої емоції.

- У нас. З Дем’яном. Нічого. Не відбувається! – видихаю та продовжую. - Та бабуся, що була на березі, коли він мене ледь не втопив, то була Єгорівна…

- О-о-о! Можеш навіть не продовжувати! – Мар’яна маше рукою та видає смішок. – Дивно, що вона вас тільки заручила. Могла б вже й одружити та дітей понароджувати.

- Дивно, що наша люба подруга мовчала й нічого нам про це не розповіла, - Лора все ще дується.

- А мене це зовсім не дивує, - була впевнена, що Соня все зрозуміла, але ні. – Наша подруга намагається тримати в собі й більш важливі речі, з неї майже все приходиться тягнути силою. Правда, люба?

- Ви мені ще темну влаштуйте. Я сама про це тільки вчора ввечері дізналася. Дем’ян мені перед двором цієї Єгорівни розповів, – про те, як саме він це зробив, не уточнюю. Не хочу невдалих та недоречних жартів. – Я й так там ледь під землю не провалилася, коли вона співала, яка ми гарна пара!

- З Єгорівною все зрозуміло. А чого Дем’ян тебе постійно на руки хапає? І де ви вчора так довго були? – чого Лорка сьогодні така наполеглива.

- Ну, постійно - то дуже голосно сказано. А хіба нас довго вчора не було? Сходили до цієї Єгорівни, а потім Дем’ян мені цю локацію показав. Ще й поплавати тут вирішив…

- Дивно це все… А чого ви…

- Лоро, та відчепися ти вже від неї! – Соню, дякую тобі, моя хороша! – Краще розкажи, що у вас там з Тарасом? Ви помирилися?

- Немає чого розповідати…

- Ось, бачиш, бачиш! Уляні допит влаштувала, а сама мовчиш, як розвідник, - Соня у нас завжди за справедливість, як і Мар’яна. Тільки вона зараз мовчить, значить все знає.

- Дякую, подруго! – обіймаю її.

- А мене? – Мар’яна теж лине до нас.

- Я зараз на вас ображусь! Всі проти мене! – в голосі Лори образи не відчувається.

- Іди до нас, Шерлоку. В мене короткі руки, а ти далеко стоїш, - але підійти вона не встигає, бо у бажаючого тримати її в своїх обіймах, руки набагато довші та сильніші.

- Я її вкраду у вас, - Тарас закидає ошелешену Лору собі на плече та несе вбік заростів очерету. – Не чекайте на неї сьогодні!

- Ти здурів?! – Лора намагалася ще пручатися. Сподіваюсь, що він не впаде разом із нею. А про все інше можна не турбуватися.