22 глава

Дем’ян

Більше двох годин спостерігаю, як дуркує та відривається народ. Це вже друга вечірка за останній час, яка проходить без дорослих розваг. Вчора була перша. Я не можу поскаржитися на те, що погано проводжу час або чогось не вистачає.

І це дивно та не властиво мені.

У більшості випадків  колективні веселощі, в яких ми із Миром приймали участь, починаючи років із 17, завжди містили в своїй програмі наявність великої кількості алкоголю та секс. А після того ДНЯ формула веселощів змінилася – багато сексу та мінімум алкоголю або багато алкоголю та ніякого сексу.

Негативний досвід робить людину розважливою та більш обережною. Зловживати алкоголем поза домом я дозволяю собі вкрай рідко й тільки в компанії Мира за умови, якщо той залишається абсолютно тверезим. І він робить так само. Тому найчастіше, коли хочеться напитися, ми робимо це вдома.

З тих пір, як ми з Миром відірвалися від батьків, навчилися відриватися на повну й вирішили бути самостійними, врахувавши негативний досвід та вдосталь наївшись його наслідків, ми більше не  вживаємо алкоголь у незнайомих компаніях та не зловживаємо ним, плануючи цікаве продовження вечора або знайомства.

Самостійність передбачає особисту відповідальність. Це ми добре засвоїли.

А нам дуже хочеться бути самостійними, а ще незалежними, бо це дає свободу. А вона, як відомо, п’янить. До неї дуже швидко звикаєш і я не планую позбавлятися її. А тим більш, не буду свідомо комусь допомагати це зробити з собою. І несвідомо - теж не буду.

Вчора я здивував сам себе, коли схопив  малу та потягнув її в річку. Навіть не знаю, що на мене найшло.

Отямитися допомогла дуже бурхлива реакція мого тіла на неї та брак вільного місця в шортах. Це швидко повернуло до тями.

Мене ще жодного разу так не било струмом при дотику до дівчини. І я б ще зрозумів, якби в мене був тривалий целібат, але ж ще й доби не пройшло, як непогано так розвантажився. Звідки тоді це?

Спочатку фантазії недоречні, коли розізлився на неї, потім від стогону її пройняло, ще й це паралельне роздягання. А тут взагалі шарахнуло…

Чи не забагато аномалій останнім часом?

Дивна річ, я раніше навіть уваги ніколи на таких дівчат не звертав. В мене жодної партнерки нижче середнього зросту не було. Завжди обирав яскравих лялечок, звертав увагу на пухкі губи та випуклі форми. А тут що?

Розглядаю прискіпливо малу.

Так, малу. Вона мала. І зростом, і поводиться так. І немає в ній нічого особливого - ані пишних форм, ані яскравої зовнішності.

Ну, тендітна вона. Ну, ще ноги в неї красиві, стрункі. І волосся довге, густе, хвилясте. Ще очі міняють колір в залежності від настрою та освітлення - від темної карамелі до шоколаду. А ще вони завжди живі та ніколи не приховують її емоцій. І ступні такі маленькі з рядом акуратних пальчиків. Ну, груди теж акуратні такі із западинкою між ними.  То, напевно, купальник цей чорний  вдало підкреслює вигини та опуклості. А ще в неї ніс кирпатий. І характер нестерпний.

Ну, реально, нічого особливого. Он скільки я її вже розглядаю? Так нічого й не знайшов, за що б хоч око могло зачепитися.

А ще вона жодного разу не те, що не підійшла, як інші дівчата, навіть жодного разу не подивилася в мій бік. Тільки коли про ту довбану ковбасу мова зайшла. О, тоді вона не тільки подивилася, а ще й почервоніла так, що навіть доволі сильна засмага, що рівно вкриває її тіло та обличчя, не врятували. Бо почервоніли не тільки щоки, а, крім того, шия. Тонка така… І з тих пір жодного разу так і не подивилась!

Інші дівчата майже не відходять. Постійно хтось крутиться поряд.

Іноді їх буває забагато. Навіть огляд обмежують, нічого ж за ними не видно. Цікаво ж, як там… Чи подобається народу. Як-не-як, не для себе ж ми стараємося! А вони все приводи шукають, то м’ясо обирають, яке їм посмажити, то ковбасок ще захотілося, то все реберця дочекатися не можуть. До речі, про реберця…

 Гукаю Мар’яну.

- Клич подружок, я приготував свої фірмові реберця, для вас залишив, бо це вже останні. Та й овочі скоро у Мира закінчяться, а ви ще не їли.

- Господи, дякую тобі за братів! – склала ручки долоньками перед грудьми, підвела очі вгору та понеслася гукати дівчат.

- Яка турбота! Цікаво, чим зумовлена?

- А ти не міг промовчати? – промовисто дивлюся на Мира. Якби ми були самі, я б йому відповів трохи інакше.

- Ні, не міг! Не щодня ж таке бачу, - грає бровами.

Дістає мене своїми клинами ще з того часу, як ми додому повернулися вранці й після того, як прокинулися, він все ятрить. Вони з бабусею добре розважилися.

«Щось ти дівчині кроку ступити не даєш, з рук не спускаєш».

«Зрозуміло, чому ви так довго! Ти ж її до Єгорівни теж на руках ніс?»

«Ти останнім часом важче за неї нічого в руках не тримав».

«Звісно, то на вулиці жарко, а не ти в нас такий гарячий».

«Цікаво, там річка ще обміліла? Не випарувалася? Води вистачило, аби охолонути?»

І всяка інша фігня.

Але з Миром ми пізніше будемо з’ясовувати, хто у мами дотепник.

А поки що запитую у хлопців чи залишилися напої в термобоксі та отримую позитивну відповідь. Коли підходять дівчата, у мене вже все готово. І я їм розкладаю реберця, м’ясо та ковбаски по тарілках, а Миро докладає туди овочі.

- Хто що питиме? Є пиво, сидр, шейки... Все прохолодне, - обирають, достаю.

Мала мовчить. Запитую її особисто.

- Уля не буде, вона не п’є, - Лора відповідає за неї.

- Алергія чи закодована? – дурний жарт, знаю, але не втримався.

- У нас із алкоголем непереносимість одне одного, - нарешті почув її голос.

- Навіть пиво не п’єш?

- Я буду пиво! – ця дівчина з їх компанії за сьогодні мене вже дістала, майже не відходить від мене. Віддаю їй пиво.

- Вже не п’є! – сміються дівчата, а мала знову червоніє.

- Перебрала?