20 глава

Уляна

- Ти що вивчаєш вплив низьких температур на мозок? – якось уїдливо кидає мені Дем’ян, коли я проходжу повз нього, виходячи з води. – Припиняй, бо вже майже немає на що впливати.

- Щ-що? – від довгого мовчання та через те, що повітря доволі прохолодне, а я щойно вилізла з води й тремчу, не виходить нормально говорити. Я швидко рухаюся, поспішаючи загорнути в рушник тіло, рясно вкрите сиротами.

- Чи ти аналізуєш, швидкість реакції чоловічих індивідів на твій стан потопельника? – Господи, що він таке верзе? Витираю обличчя. - Якщо так, то мушу тебе розчарувати, синій колір твоєї шкіри змусить заспокоїтися навіть самих активних живців.

- Н-не знаю, щодо живців, но т-твердження стосовно передчасної загибелі твого мозку цілком слушне, - щільно загортаюся в рушник. Добре, що наш обмін люб’язностями когось, за виключенням мене, тішить, бо лунають смішки тих, хто стоїть недалеко від нас.

- Тобі протипоказане плавання, бо універсальний розчинник геть розтворив та вимив сіру рідину з твого організму, - не розумію, чому він до мене причепився.

- Ти протирічиш собі. Хвилину тому казав, що я вивчаю та аналізую, - нахиляюся та беру одяг.

- Х-м… Розумна?

- Винахідлива, - навіть не дивлюсь на нього, повертаюся спиною та прямую убік роздягальні.

- Сподіваюсь, ще й швидка! – кидається до мене, а я навіть не встигаю зреагувати, як він згрібає мене своїми лапами та тягне у воду разом із речами. Я вищу та намагаюся вивільнитися, але мої руки зайняті речами та оповиті ручищами  Дем’яна. Тому тільки й можу, що смикати ногами.

- То як із винахідливістю? – він вже зайшов майже по коліно і мої ноги торкаються води.

- Вкушу! – кручу головою, приміряючись до чого зможу дотягнутися.

- Впущу! – в тон мені своїм хрипким голосом. - То що будемо робити, синьошкірко, гм-м? – теж мені дотепник. Чую по голосу, що посміхається. Але я вдячна йому хоча б за те, що каже це тихо, мене й так не тішить загальна увага.

- Дем’яне, відпусти її, не дуркуй! – Мар’яна намагається мені допомогти.

- Якщо буде чемною.

- Я й так… Пусти.

- Будь ласка! – розмикає руки та я з плеском опускаюся ногами у воду, встигаючи вище смикнути рушник, аби не намочити.

- Дяку-ю, - сиплю, оминаючи його, та йду до роздягальні.

Надто довгим видався сьогоднішній день та надто багато в ньому було цього придурка. Чомусь, як тільки я вирішую, що він нормальна людина, з якою можна непогано порозумітися, так він завзято береться доводити мені протилежне. Як зробив це щойно. Але ловлю себе на тому, що я доволі спокійно відреагувала на його закид. Може тому, що втомилася або просто вже звикла, що він постійно мене хапає, наче якусь ляльку і періодично несе якусь маячню.

А може він правий, вода для мене є тим розчинником, що змиває негатив, проблеми, відновлює та розслабляє. У будь-якому разі, на диво, я спокійна й мені не хочеться сваритися або щось з’ясовувати. Тільки спати. Шалено хочеться.

Моє бажання здійснилося. Через декілька хвилин я вже вкладалася у ліжко й заснула одразу, як тільки голова зустріла подушку. Сил вистачило тільки на те, аби розвісити мокрі речі. Навіть душ прийшлося відкласти.

Прокинулася від того, що хтось гупає в двері. Спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається. Так само, як і Соня, що ледь змогла розплющити очі.

- Щ-що… кх-кх-х… сталося? – таки вдалося мені прокаркати, бо сухе горло відмовлялося видавати звуки.

- Щастя своє проспите! - надто бадьоро, голосом Макса пролунало зовні. – У вас трохи більше за годину, - знущався він далі.

- Чого? Котра година? – здається, Соня, як завжди, перша змогла змиритися з реальністю.

За дверима було чути якусь метушню та голос Лори, а потім її голова з’явилася в прочиненому отворі дверей. Оцінивши ситуацію, вона їх повністю прочинила й крім неї ми побачили бадьорого та сяючого Макса.

- Моє сплячим красуням! – заходячи в кімнату, відсалютував він нам рукою. – З жодною з вас немає зв’язку. То я до вас гонцем.

- Максе, давай тихіше та не так життєрадісно. Ризикуєш з гонца перетворитися на посланця.

Краще б я цього не казала, бо ще довелося чекати поки він припинить либитися.

- Погрожуємо?! В мене ж, як його…  дипломатичний імунітет.

- Кажи вже швидше, якщо часу так мало, смертнику, - Лора не була такою терплячою, тож просто огріла його пустою пластиковою пляшкою, яку схопила з тумбочки.

- Знав, що ви будете раді, - сміється, увертаючись від Лорки, відбирає в неї пляшку та кидає в мене. – Я так зрозумів, що ви теж вночі погано слухали про що ми домовлялися. Ох, дівчата. Такі дівчата… Коротше, пообідати у корчмі ми сьогодні зможемо на годину раніше. А потім нас із вами чекає захоплива прогулянка та екскурсія, яку нам погодилися провести.

- Агов! Яка екскурсія? Ми йдемо на барбекю, - кричить Мар’яна з порогу. – Ми ж домовлялися! Що за фігня?

- Не фігня, а те, про що ви самі розпитували. Ви ж хотіли подивитися теплиці? От нам в одній з них проведуть екскурсію, о 14-00 нас там будуть чекати. Підемо туди пішки. Тут не дуже далеко. А звідти одразу на барбекю. Невже ви такі голодні?

Макса випхали швидко та живим. А у нас почалася метушня та збори.

Добре, що за цей тиждень ранніх підйомів та швидких зборів вже склався алгоритм дій, який сьогодні не дав жодного збою. Відсутність туалету та душу в будиночку звісно мінус, але наявність декількох кабінок у спільному душі в нашому випадку великий плюс. Тож вкластися в умовлений час ми змогли без проблем. Також із задоволенням з’їли обід на сніданок та, намагаючись рухатися в тіні дерев, вчасно дійшли до теплиці, де на нас вже чекав Тарас з якимось літнім чоловіком.

Велика конструкція з металу та якогось прозорого матеріалу - полікарбонату, як нам пояснив наш супроводжуючий, вражала зсередини не менше, ніж ззовні. Всередині було дуже світло, тільки це світло було якесь більш м’яке та розсіяне, ніж надворі. Багатоярусні грядки кущиків полуниці, були схожі на висячі сади Семіраміди. І я уявила, як же це буде красиво та який тут буде аромат, коли вони розростуться та вкриються стиглими соковитими ягодами. А ще, як це неймовірно буде виглядати взимку, під сніговими заметами, бо вирощувати полуницю тут планують цілий рік поспіль. Вразило те, наскільки за допомоги сучасних матеріалів та технологій це зараз стало можливим.