18 глава

Уляна

Чи вмієш ти  

сміятись над собою?

Чи чув колись,

що сміх буває злим?

Що біль та розпач

криють з головою.

А ти  смієшся

й почуваєшся живим...

Ще кілька хвилин тому я кипіла від злості... Та як він посмів обіймати мене?! Хто йому дозволяв це робити? Це сталося настільки несподівано, тому й розгубилася спочатку. А потім його шепіт і ця бабуся, що так бурхливо реагувала на все. Прийшлося запхнути свої емоції подалі та згадати слова цього ненормального про село.

Мені не дуже сподобалася ідея йти із ним кудись вдвох. Але Соня з Мироном на той момент вже пішли. Лору не хотіла турбувати, бо їм з Тарасом потрібно порозумітися й нарешті помиритися. Куди й до кого йти за тими яйцями, я все одно не знала, то з Мар’яною не поміняєшся. Та й відмовляти Олесі Степанівні було якось незручно. До того ж ми вчора з Дем’яном наче все з’ясували…

Спілкуватися по дорозі сюди теж виходило нормально.

Так, він здивував мене тим, що любить рано вставати та плаває зранку. Я позаздрила навіть, бо із самого першого дня тут теж дуже цього хотіла.

Жити поруч із річкою й позбавляти себе насолоди зустрічати світанок? Спостерігати, як перші промені проходять крізь пару над водою, як вона поволі розсіюється, як відблиски сонця з’являються на поверхні ріки, грають та мерехтять на ній, вкриваючи мереживом зі спалахів. Як із прохолодного ранкового повітря занурюєшся у теплу воду, як вона обіймає та ніжно пестить тіло, надає йому бадьорості та сил, огортає та заспокоює. Як при кожному русі тіла, розходяться кола та з’являється доріжка. Як чути кожен сплеск, як тишу порушують тільки птахи, які  поспішають сповістити, що теж прокинулися. Заради цього я готова прокидатися й на годину раніше. Але сама я б зробити це не наважилася. Тільки не після того…

Тому, коли він запропонував мені поплавати вранці, я так хотіла погодитися, не роздумуючи, але мені було трохи незручно. Було враження, наче сама на це напросилася. Вже промайнула думка подякувати та відмовитися. Але я це навіть зробити не встигла, бо Дем’ян вже придумав, обговорив та погодив з Тарасом новий план.

А за новим планом, у нас сьогодні вечірка, що плавно перетече в ранкове купання. Не встигла прийняти та перетравити таку різку зміну планів, як йому вдалося мене ошелешити настільки, що я ледь втрималася на ногах.

- Не хочу тебе лякати, але ми з тобою одружуємося.

Він сказав це настільки спокійно та буденно, наче сповіщав про те, що двір за хвірткою заасфальтований.

В мене навіть склалося враження, що я знову панічно борсаюся у воді, а він мене намагається кудись тягнути, посилюючи паніку. Допоміг його впевнений голос та чітка команда «Стоп!», а згадка про бабусю на березі подіяла, як тоді поява самої бабусі. Просто надала впевненості та допомогла швидко заспокоїтися, сприймати інформацію зважено й навіть провести деякі паралелі з моїм минулим досвідом.

Якось, гуляючи з Гордієм, ми дуріли. Я бігла, він наздоганяв. Ловив мене, обхоплюючи кільцем рук, відривав від землі, я закидала руки йому за шию, а він кружляв мене. В черговий раз, спіймавши мене й підіймаючи, він нахилив голову, а я в цей час різко закинула свою і зітнулася із його підборіддям носом. Було дуже боляче, ще й з носу пішла кров. Добре, що сталося це неподалік нашого дому та ми швидко змогли дістатися до квартири. Я подзвонила у двері, мама відчинила.

- Тепер Гордію прийдеться зі мною одружитися, - кинула я, проходячи повз неї.

По тому, як завмерла мама, як вона подивилася на Гордія, як він повів плечима та розвів руками, відповідаючи на її німе питання, я зрозуміла, що весело тут тільки мені. Мама дивилася із жахом, Гордій із нерозумінням, а я прибрала руку, якою прикривала заюшений та вже трохи припухлий ніс.

- Він мені ніс зламав. Кому ще я буду така потрібна?

Мама видихнула, Гордій занервував, а я посміхнулася.

- Дурна! - сказала мама, не оцінивши жарту. – Я вже подумала, що ти вагітна.

Ми з Гордієм перезирнулися, він розслабився, а я хмикнула.

- Ага, й вирішила порадувати тебе прямо біля порогу.

- З тебе станеться…

Саме тому, що сама вміла так невдало жартувати, я й змогла швидко заспокоїтися та сприймати спокійно все, що далі казав Дем’ян про чутки.

Звісно, було неприємно, а ще я не розуміла, чому ми не можемо просто пояснити ситуацію цій бабусі. Була впевнена, що він жартує або занадто загущує фарби. Це тривало рівно до тих пір, поки нам назустріч не вискочила та сама бабуся. Тоді й мені стало зрозуміло, що Дем’ян не жартував, а здоровий глузд в цьому випадку - не аргумент.

Поки ця Єгорівна несла всіляку маячню про те, що я така красуня, а ми така гарна пара, я вирішила врятувати Дем’яна. Я, дійсно, поїду й більше мене тут ніхто не побачить, а йому потрібно буде пояснювати де поділася його наречена та що сталося. То нехай вважають, що я негідна пара для цього хлопця з ідеальною, як він стверджував, репутацією. Ось я й бовкнула, що я мала для нього й дурна, а він весь такий ідеальний. Але, здається, бабуся не так мене зрозуміла, а може спрацювало моє підсвідоме неприйняття ситуації. Коротше, сталося, як сталося. Дем’яну вдалося заспокоїти бабусю, довівши мене майже до сказу.

Врятувало те, що ми швидко вийшли з того будинку. Але Дем’ян одразу попередив, що з’ясовувати стосунки краще в іншому місці. Згодна, трохи потерплю, дорогою підігріваючи свою лють до потрібної температури.

- Придурок, - вилетіло само, авансом.

І тут сталося щось незрозуміле. Дем’ян так різко зупинився, я вже вирішила, що він передумав й хоче прояснити ситуацію прямо зараз, негайно. Але…