17 глава

Дем'ян

У п’ятницю ввечері до міста ми з Миром так і не доїхали, зупинившись в заміському відпочинковому комплексі. Бували ми тут доволі часто. Він належав старшому брату нашого шкільного друга. Сьогодні ми вирішили приєднатися до друзів, які влаштували невелику вечірку на честь Дня народження чергової пасії одного з них.

Серед нашого близького кола не було жодного одруженого і тільки двоє були в стосунках, але вони такі заходи ніколи не відвідували. Це не дивно, бо я б теж не привів свою дівчину туди, де було нормою ділитися партнеркою або міняти їх упродовж вечора. Так і в цей раз, свято вдалося. Я розпочав вечір з одною дівчиною, а прокинувся вранці з іншою. Це не заперечувало моїм життєвим принципам й іноді траплялося. Я не перебрав з алкоголем, тож добре контролював ситуацію. А захист, яким ніколи не нехтую, дозволяв уникати наслідків та непотрібних проблем.

Нічим не обтяжений, без жодного головного болю, гарно відпочивши, заснувши тільки на світанку, прокинувшись опівдні й ще раз близько познайомившись із партнеркою, я зустрів такого ж задоволеного життям Мира в ресторані комплексу. Ми поснідали, хоча багато гостей комплексу вже замовляли обід, попрощалися з друзями та поїхали в супермаркет за всім необхідним для барбекю.

Більшість продуктів були замовлені в селі. Залишався легкий алкоголь, напої, посуд та по дрібноті за списком. Ми вже замовили велике шатро та крісла-мішки в компанії, що займалася організацією свят. Це все привезуть та встановлять завтра. Тюки із сіном, гірлянди, лампи для освітлення та від комах ми візьмемо на базі.

Про музику та святкове оформлення повинен був подбати Тарас. Його ми заїхали забрати в офіс до батьків. Він щойно закінчив звіряти списки запрошених. Запросили всю молодь, що працювала на агропідприємстві. Всього вийшло близько тридцяти, враховуючи студентів.  

Повертаючись до будинку, я навіть не міг припустити, що нас там очікує щось, крім смачної вечері та бабусиної компанії. А дарма. Олеся Степанівна в нас панна з фантазією, ще й обожнює сюрпризи. Правда, їх вона більше полюбляє влаштовувати, а не отримувати, бо звикла контролювати процес. Це в нас родинне.

Саме тому я більше зрадів, ніж здивувався, побачивши дівчат у нашій альтанці.

Що казати вже про Тараса, який рвонув до Лори, варто було йому її угледіти та почути.

-  Так, пироги – це сила! Привіт! – теж мені поціновувач пирогів знайшовся.

- Лоро, віддай Тарасу деко. Він віднесе й допоможе тобі поставити у духову шафу. А ти, дитинко, проконтролюй, – керувала бабуся.

І поки ми з Миром вітаємося, цю пару вже не видно. Сподіваюсь, Тарас скористається додатковим шансом. Я свій не збираюся втрачати.

- Доброго дня, хлопці. Ви вчасно. Ми якраз закінчили з пиріжками й нам ваша допомога не завадить. Комусь потрібно буде з’їздити до Пащенок за сирами.

- Можу по-швидкому до них змотатися, – пропоную. Не подобаються мені ці бісики в бабусиних очах.

- Для тебе в мене є інше доручення, - мої побоювання точно небезпідставні. - А туди Мирон із Сонею поїдуть. Вдвох вони точно впораються. Соню, подивишся й може ще щось візьмете, крім замовленого. Миро, там по дорозі ще й овочі у Митків заберіть. Мар’яна, за яєчками зараз до Сердюків сходиш. Нам з Лорою та Тарасом все тут прибрати та вечерею почнемо займатися. А на вас, Дем’яне, чекає буженина з ковбасою. Уляно, ти ж йому допоможеш? – відмічаю, що мала погоджується без ентузіазму.

- І де ж ті делікатеси на нас зачекалися? – ще не розумію, у чому підступ, але він точно є.

- Тут недалеко. Варвара Єгорівна вже все приготувала, - і посміхається так лагідно.

- Єгорівна… Авжеж, - завдання виявляється із зірочкою.

- Добре, коли стільки помічників. Давайте, діти, не баріться! Швидко все зробимо й повечеряємо разом.

Ми й не барилися. Просто, користуючись тим, що мала зовсім не орієнтується в селі, повів її в обхід. Замість 10 хвилин, дорога зайняла майже 20. Вона напружена та, здається, не в настрої. А я ж вважав, що вчора нам вдалося порозумітися.

- Мабуть важкий був тиждень?

- Гм-м… незвичний, - якось не дуже весело гмикнула мала.

- А що стало найскладнішим: ранній підйом, робота, відсутність батьків поряд, інші варіанти? – намагаюся намацати слабкі ланки та розговорити.

- Інші варіанти… - здається це й є те, що її напружує. Уточнювати не стала. Добре. Зайдемо з іншого боку.

- Тобто, для тебе нормально прокидатися о п’ятій ранку? – не приховую іронії.

- Це не настільки важко, - знизує плечима та продовжує, - але лягати о п’ятій легше, ніж прокидатися.

- Маєш такий досвід?

- Вмію та практикую, - відповідь звучить рівно, а мала не відриває погляду від дороги, якою йдемо.

Ого, це те, про що я думаю?.. Власне, в мене думки завжди направлені у відповідну площину, а ця мала не настільки розкута. Так мені здається. Можливо помиляюсь?

- І часто таке практикуєш?

- Майже магістр. – ох, мала…

- Приймаєш учнів? Я б записався.

- А ти фанат раннього підйому? - нарешті малу зацікавила моя персона й вона відриває погляд від споглядання дороги.

- Важко уявити?

- Не намагалася, – вперше за весь час, що розмовляємо, вона кидає на мене уважний погляд.

- Допоможу, - зустрічаємося поглядами і я розумію, що мала вже готова знову випустити голки. Її погляд знову стає колючим. Мені цього зовсім не потрібно, тому швидко виправляю ситуацію. – Люблю вставати рано. Мені в кайф бігати напівпорожніми вулицями та дивитися, як прокидається місто, наповнюється звуками, набирає оберти. Парком або набережною, то взагалі, наче дзен зловити. Також найкраще вранці відвідувати зал, плавати в басейні. В ідеалі - океан, море, озеро, річка…

- Пара над водою та сонце, що встає, - підхоплює мала, я погоджуючись киваю головою й ми одночасно посміхаємося. – Я теж люблю плавати на світанку. Враження наче спостерігаєш за народженням життя. Зсередини.