15 глава

Дем’ян

Цікаво спостерігати за малою, коли вона не бачить.

Сидить на сходинках перед входом у будиночок. Очі заплющені, голову притулила до стіни, ноги витягнуті, одна закинута на іншу, руки опущені вздовж тіла. У навушниках, телефон на колінах. Певен, музику слухає, бо губами так смішно ворушить, мабуть підспівує, головою похитує, босими ступнями рухає та пальцями рук відбиває такт.

У коротких джинсових шортах, широкій білій майці з… крокодилом?! Ця теж з крокодилом. Якщо це її улюблені тваринки, не здивуюся. З таким характером…

Її хлопець, як мінімум, заслуговує на медаль. Певно, по одній за кожен рік.

Тарас каже, що вони ще зі школи разом. Для мене, взагалі, такі тривалі стосунки – вищий пілотаж, щось на рівні мертвої петлі.

Мало наважитися, ще потрібно мати сили та хист виконати.

А ще й з таким екземпляром! Співчуваю пацану. Хоча, може з ним вона поводиться інакше або весь час мовчить.

Це мені… однаково на неї з її характером. Ми просто пограємо. Ну, може, трохи попрацюємо над чемністю. Кривдити дівчину я не збираюся, ще й Тарас обіцянку з мене взяв.

Тільки те, що сама дозволить та захоче.

Взагалі, тут у селі, ніколи, нічого, ні з ким собі не дозволяв. Бабуся, родина, репутація…

Ну, і батько сьогодні, нехай жартома, але теж не просто так натякнув.

Сьогоднішній ранок ми з Миром провели в офісі.

Батько та дядько Іван чекали на нас із цікавою пропозицією. Те що вона обов’язково буде, ми з Миром й так здогадувалися, але їм нас в черговий раз вдалося здивувати.

Попередня вже прийняла реальні форми.

Всі побудовані теплиці вже оснащені системами. Батьки вважають, що ці технології та наш досвід по їх впровадженню будуть цікаві також іншим фермерам та власникам агробізнесу. Це зараз актуально й буде користуватися попитом. Більше того, можна впроваджувати технології з комп’ютеризації та роботизації не тільки в теплицях, але й на відкритому ґрунті, розширювати обсяг послуг.

Нова пропозиція полягає у наступному – батьки пропонують нам із Миром відкрити фірму та займатися цим напрямком. Зі свого боку гарантують підтримку, при необхідності - й фінансову, вигідні контракти, контакти та можливість використовувати облаштовані теплиці та площі агропідприємства в якості випробувального полігону й реклами. Пропозиція дуже цікава та заманлива. Для старту такі умови - просто знахідка. А отримати таку можливість у 23, за межами мрій.

І заманюють нас працювати, начебто, й у нашій галузі, але для агробізнесу, з прицілом на майбутнє.

Мрія батьків - зробити агропідприємство нашим сімейним бізнесом, нікуди не поділася. Вони впевнені, що наш із Миром вибір, отримати освіту та працювати в сфері IT, не віддалив нас від їх мрій та планів, а наблизив впровадження нових технологій та надав шанс їх удосконалити.

Тепер вони мріють про розширення бізнесу. Про що мріємо ми?

Ми обіцяли подумати над пропозицією. Такі питання потрібно вирішувати з холодною головою, після детального аналізу та ґрунтовних розрахунків. Це ВИБІР, який суттєво вплине на життя та змінить його.

На цьому цікаві пропозиції не закінчилися.

Батьки показали нам рекламний ролик проекту сучасного котеджного містечка й ошелешили новиною про початок його будівництва на землях місцевої громади. І все це в рамках плану з розвитку громади та, як один із заходів, по поверненню молоді у село.

Ми з Миром були здивовані, батьки раділи отриманому ефекту. Але, коли вони повідомили, що придбали чотири сусідні ділянки в майбутньому містечку й дві з них призначені для нас, от тоді вже ефект був повним.

Це було… несподівано. Ні, не так. Це був ШОК! Ось, це правильне слово, аби описати реакцію. Це ще один вибір, який варто робити свідомо. 

- Якщо це подарунок, то занадто дорогий, - не можу не погодитися з Миром.

- Батьку, я на таке житло ще не заробив та й у планах скоріше було придбати якийсь барліг у місті.

-  До міста звідси - тільки розігнався, як вже доїхав. Тут же природа, чисте повітря, ліс, річка. Про краще місце для жити та ростити дітей годі й мріяти! - батька так легко не зупинити.

Я, звісно, розумію, що він сам у моєму віці вже мав дружину та дитину, але в мої плани це точно не входить.

- Та й вся родина буде поряд. Ви з Мироном, взагалі, паркан між ділянками можете не ставити, - підтримує його дядько Іван.

-  Ну, ви й далекоглядні! Я ж ніяких дітей на природі не планую, в найближчі років десять точно.

- Краще, п’ятнадцять, - підтримує Мир. – А я нещодавно тільки дізнався, що їх не в капусті знаходять. Зараз тільки почав розбиратися де саме та як…

- А враховуючи, що ми з Миром не дуже тямущі, практичні зайняття можуть розтягнуться на роки.

- Гумористи! Ми вас на курси відповідні запишемо! Й не прибідняйтеся, вже ніхто не повірить, що нетямущі! - хитро посміхається дядько Іван.

- Синку, про твої практичні зайняття Єгорівна вже, мабуть, у місті розповідає, - плескає мене по плечу батько. – Якщо все село з нетерпінням чекає на весілля, то вважай, що ділянка йде до нього у подарунок.

- Ха–ха, я оцінив жарт! Але втілювати фантазії Єгорівни та очікування селян в мої найближчі плани не входить.

- Ну, якщо наступного разу ти дівчину селом кудись понесеш, занось вже й до нас, познайомимося! – батько хоча й жартує, але я розумію, що чергова порція пліток вже пішла дихати сільським повітрям. Мене це дратує й неабияк веселить Мира.

- Капець, ти популярний в цьому сезоні! Може мені підписатися на тебе в сільських новинах? Зайду до Єгорівни за посиланням.

- Миро, я сам тобі те посилання організую! – хапаю телефон та підштовхую друга до виходу. - Батько, я тебе почув. Іване Григоровичу, був радий вас бачити. Про своє рішення ми вас повідомимо… додатково. Бувайте.

Офіс покинули швидше, ніж збиралися. З Миром обговорити пропозиції батьків вирішили пізніше, бо на роботі завал та купа задач, що чекають на рішення та виконання, а такі важливі питання поспіхом не обговорюють.