11 глава

Дем’ян

Після того, як дівчина пішла, я нарешті зміг повністю зануритися в роботу. Мітинг сьогодні тривав майже дві години, потрібно було узгодити багато питань. Проект був складним, тому сконцентрувався виключно на процесі, всі думки були поглинуті тільки ним. Тож після мітингу втратив лік часу.

Від роботи мене відірвав дзвінок Мира. Він мені нагадав, що я пропонував свою допомогу, якщо вона знадобиться Тарасу, саме її він зараз потребував. Я пообіцяв поговорити з ним віч на віч та домовився про зустріч.

За півгодини Тарас вже був у альтанці.

-  Розповідай, у що ти вже вляпався, - без привітань, я одразу перейшов до справи.

-  Дарина, - важко зітхнув він.

-  Що Дарина? Вагітна?

-  Здурів?! Звісно, ні! – жахнувся Тарас.

-  Ну, тоді твоя проблема – не проблема, - намагаюся його підбадьорити. – Давай конкретику.

-  Ти ж знаєш, як тільки вона вступила в наш універ, почала діставати мене, постійно просила допомогти з чимось… Типу адаптуватися, познайомити, знайти, підказати… Я завжди вважав її тільки Лоркиною подругою й не більше. А коли вона стала відверто вішатися, взагалі припинив спілкування.

-  Так начебто ця проблема давно вирішилася? Чи не так? – підтискає губи та заперечливо хитає головою. - Я так розумію, що Лорі ти нічого про це не казав?

-  Ні, не казав.  Хотів зберегти їх дружбу. Думав, Дарина зрозуміла, що не потрібна мені.

-  А зараз щось змінилось? Ти зацікавився? – чесно кажучи, я напружився.

-  З мого боку нічого не змінилось, не цікавить, - це вже добре. Дарина гарна дівчина й не хотілося б дізнатися, що Тарас їй зраджує. - Але вона після Нового року, як здуріла. Почала тягатися за мною скрізь, писати повідомлення, телефонувати. Заблокував її номер. В соціальних мережах ні, аби в Лори не було питань. Перед Днем закоханих зізналася в коханні та намагалася віддатися у гуртожитку. Я потім сусіду по кімнаті ледь обличчя не підправив, за те, що пустив її мене зачекати, а сам кудись пішов. Купідон хренів! Приходжу з душу, а вона в розв’язаному халаті на голе тіло мені на шию кидається. Типу подарунок… Сюр-приз!

-  Сюрприз – інфаркт, - регочу я.

-  Мені тоді зовсім смішно не було. Ледь відчепив, насилу той халат на ній зав’язав та випхав. Деякий час було тихо. Потім з незнайомого номера мені надіслала фотку в одних панчохах. Зустрів, промив мозок. Не допомогло. На минулому тижні святкували здачу сесії, я конкретно перебрав, ледь живий приперся у гуртожиток та завалився спати. Чергувала вона в нас перед дверима чи що, не знаю, але коли сусід до пацанів вийшов, ця маніячка вдерлась у кімнату, роздягнулася і вже лізла до мене в ліжко. Це добре, що сусід за ноутом повернувся і якраз застав це кіно «вісімнадцять плюс». Уявляєш?

-  Уявляю... Навіть краще, ніж ти думаєш. Більше скажу, проходив, знаю. Зараз ще щось сталося, якщо ти підняв це питання?

-  Погрожує розповісти Лорі, що я її домагався, домігся та кинув бідну. Що кохає – не може, і я або з нею – або ні з ким.

-  Зрозумів. Зараз телефонуємо Карпу, він сам зв’яжеться з нею, як твій адвокат. Попередить, що ти подаєш позов про сексуальні домагання, переслідування та шантаж. Що, якщо вона не увімкне голову, то зустрінетеся з нею у суді. Впевнений, їй цього попередження буде достатньо. Не настільки вона відбита. А ще ти виконуєш все, що Олег тобі скаже. Без самодіяльності. Ну, гадаю, він і сам тобі все розповість.

-  Ого! Дякую, Деме! Думав, що все буде набагато складніше.

-  Правильно ти думав й розслаблятися не раджу. Важко тобі буде з Лорою. Розказати їй все, пояснити та сподіватися на розуміння й пробачення… Та тобі неабияка вдача знадобиться! – він помітно хмурніє. - А ще тобі прийдеться поговорити з батьком. Не знаю, наскільки докладно захоче про все почути Лора, батьку зайві деталі можеш не повідомляти. Але знати він повинен. Ти ж пам’ятаєш, наш із Миром досвід?

Зі всім погоджується, бо пам’ятає. Як і ми.

Набираю Олега Карпенка, він адвокат і наш із Миром гарний приятель. В свій час завдяки йому я не наробив дурниць. Батько його першокласний юрист та надає послуги нашому агропідприємству.

Олег одразу питає, що я в цей раз накоїв. Заспокоюю, що я вже з досвідом, тому передаю його та досвід наступному поколінню. Пояснюю, що справа стосується Тараса й далі вони вже спілкуються без мене.

Тарас відправляється поговорити з Лорою. Щиро бажаю йому вдачі.

Пишу Миру, що все пройшло добре. Друг запитує, чи планую я подовжувати своє добровільне вигнання, бо бабуся наліпила вареників. Запрошую його з варениками приєднатися до мене та знову пірнаю у роботу. Інакше пірнути доведеться у спогади, а це недоцільно.

Через годину в альтанці я, вареники та Миро з Тарасом. У Тараса таке обличчя, що можна не запитувати, як пройшла розмова. Їмо вареники з черешнею та вишнею. Мовчки. Тарас час від часу лупить кулаком по столу.

-  Дай їй час подумати та заспокоїтися, - не витримує Мир.

-  Та вона за той час накрутить себе так… я ж потім не розгрібу!

-  Мар’яна могла б допомогти… - в мене з’явилася ідея. – І я знаю, як її вмовити.

-  Навряд чи вона погодиться. З жіночої солідарності…

-  Природної вередливості хотів ти сказати, - підтримую друга.- Просто ми скористаємося її слабкістю.

-  А наша Мар’яна має слабкості? Дівчина, що була приречена рости з трьома придурками? – сміється Миро. – Вона ж всім так нас представляє?

-  В неї ж, здається, була мрія потрапити на перший в Україні концерт якоїсь там світової зірки?

-  Ти про концерт тої датчанки, що відбудеться невдовзі? Так Мар’яні не вдалося заздалегідь придбати квиток, а тут залишилося декілька тижнів. Ти мариш! – Тарас зовсім зневірився.

-  Братику, не скигли! Наполегливість творить дива.

-  А гроші підсилюють ефект! А в тій павутині чого тільки немає! Не гай часу, пірнай у глобальну та шукай своє диво, - наставляємо та надихаємо нашого зневіреного.- І нехай тебе не хвилює ціна питання. Це буде ідеальним подарунком їй від нас на повноліття. Звозимо її в Київ, концерт, клуб - за бажанням.