4 глава

Уляна

-  Бабусю, привіт. Як ви? Ти вдома?

Після душу та випитої кави мені вдалося близько чотирьох годин поспати. Так, кава діє на мене, як заспокійливе та чудо-напій, що покращує настрій та сприйняття життя. Прокинувшись, вирішила спершу зателефонувати бабусі.

-  Доброго раночку, моя хороша. У нас все гаразд. Зранку ходила на ринок, зараз готую поїсти. Думала, ти прокинешся ближче до обіду, - бабуся знала, що вчора я збиралася в клуб і не планувала повертатися рано. – Улясю, щось сталося?

-  Ні, що ти! Все добре. Просто дуже хочу тебе побачити, дуже скучила за вами, - я дійсно зараз шалено хотіла якнайшвидше опинитися в обіймах найріднішої людини. - Хочу приїхати. Щось потрібно привезти?

-  Звісно, приїжджай. Тільки нічого там не видумуй, у нас все є. Коли ти збираєшся? Я може пиріжків тоді ще спечу з фруктою. Он дідусь вже почув та просить, аби ти поквапилася, - сміється вона.

-  Так я швидко зберусь й скоро буду, - добре, коли тобі завжди раді.

-  Улясю, там фрукта на дачі поспіла, може з дівчатками з’їздите та позбираєте, поки горобці черешню не поїли. Та й полуниця ще є.

-  Ну…  Тоді я може одразу на дачу, а потім вже до вас? - думаю, що хтось із дівчат обов’язково погодиться.

-  Моя ти зірочка! – тішиться бабуся. – Тоді чекатимемо вас з пиріжками та вечерею. Тільки, дивіться, обережно там!

Дача, то найкращий варіант відволіктися та провітрити голову. Трудотерапія на свіжому повітрі – саме те в моєму випадку. Тож одразу пишу в чат дівчаткам.

«Привіт. Жива. При тямі. Терміново потрібна допомога на дачі. На сьогодні. Є бажаючі?»

В мережі тільки Лора й відповідь від неї прилітає майже миттєво.

« Я вся твоя! Але ти моя боржниця! Зараз наберу!»

Через годину домовляємося зустрітися. Цікаво, на що я щойно підписалася, про який борг мова?

Швидко збираюся й вибігаю з дому. Поки їду, намагаюся позбутися нав’язливих думок, які з’їдають і не дають спокою.

Макс сказав, що вмовляв Ксану тиждень. Значить, виїзд не був спонтанний. 

Та й як День народження Макара міг бути спонтанним виїздом?! Гордій стовідсотково знав про нього заздалегідь й нічого мені про це не говорив. Ще й обіцяв зі мною піти в клуб та й відмовився в останній момент. Чи взагалі зі мною не збирався й знав заздалегідь, що не піде?

Так, я не вписалася в компанію його нових друзів.

Як пояснював мені Гордій, Сашко та Стас полюбляють проводити час суто чоловічою компанією, за суто чоловічими розвагами. Але, в той єдиний раз, коли Гордій  брав мене в їхню компанію з собою, там було двоє дівчат. Поводилися вони дивно, трималися від мене осторонь й на  контакт не йшли. Спілкувалися виключно з хлопцями та між собою. Я так зрозуміла, що вони молодші за нас, подруги та одна із них зустрічається з Сашком.

На фотографіях, що показував Макс, були обидві. Та й інші дівчата теж були. Знову таки, Макс був запрошений зі своєю дівчиною. І поруч з Макаром на фото майже постійно була якась брюнетка з яскравим макіяжем. Може це вона й стала тією причиною, через яку вони розлучилися з Алею й та поїхала в Польщу? Ще й припинила спілкуватися зі всіма.

А чому ж Гордій був один на цьому виїзді?

Чи не один? Може я ще про щось не знаю?

До горла підступив клубок.

Що ж так болить?! Тисне просто немає сили!

Потрібно дихати. Просто дихати…

Просто пізніше зателефоную Гордію та запитаю.

Цікаво, хто з нас бреше?

Він мені, я собі, чи ми вдвох?

Так, моя станція.

Лора. Дача. Фрукти.

Оттак, молодець, Уляно, за цим планом й діємо!

Лора в яскравому топі, білих шортах та модних сонцезахисних окулярах виглядає так, наче їдемо не черешні збирати на дачу й зустрічаємося не в переході метро, а в аеропорту перед стійкою реєстрації на рейс в Анталію.  Настрій в неї теж, здається, відповідний. Ні, все ж не здається.

-  Привіт, пропажо! – цілує мене, відхиляється й, тримаючи руками за плечі, уважно роздивляється. – Ридала?

-  Помітно?

-  Ще й як! На ось, - вдягає на мене свої окуляри. – Слухай, ти вчора так підірвалася, ми навіть не встигли оком кліпнути. І поїхати з собою не дала. Гордій телефонував? Щось пояснив?

-  Не телефонував та був поза зоною досяжності. Потім написав, що телефон розрядився й зателефонує пізніше. Коли це станеться, не уточнював. Лор, давай підемо вже, бо дача до нас точно сама не прийде.

-  Ха-ха, жартівниця, - передражнює мене подруга. – Зрозуміла… Буде бажання поговорити, я готова слухати! – підхоплює мене під руку й тягне до виходу з метро. - Але прибити Гордія мені все ж таки хочеться більше, ніж говорити про нього!

Не буду сперечатися з нею, самій кортить це зробити. Але все ж таки добре, що подруга в мене тямуща та завжди готова підтримати.

На зупинці черга. Черга – то добре, автобус скоро приїде. Погано, що можемо й не влізти.

-  Ого народу! Ти впевнена, що нам потрібно на ту дачу? Може ну її? – Лора вміє так кумедно морщити носик та робити смішну моську. Знає, що обов’язково поведусь на її театр одного актора.

-  Звісно, Лорочко, ну її! Телефонуй моїй бабусі, скажеш, най ту черешню горобці збирають, а полуницю хрущі з’їдять. А ми відпочивати! – приспускаю окуляри й пропоную їй свій телефон.

-  Ну, на дачу, так на дачу! – сміється Лорка. – Тільки тобі мій труд дуже дорого обійдеться! Ти про борг пам’ятаєш? Грошима не візьму!

-  Натурою?

-  Саме нею! Продам тебе в рабство на два тижні! – видає подруга. – І, не смійся, я серйозно! Слухай сюди... – Лора не встигає продовжити, бо під’їжджає автобус й ми таки втрамбовуємося туди. Навіть маємо можливість зручно влаштуватися.

-  План такий, - продовжує майбутня работорговка, - я в понеділок їду додому. Соня і ти їдете зі мною.

-  А Соня в курсі? – я все ще сприймаю пропозицію, як жарт.

-  Вона в курсі. Нік погодився її відпустити, батьки теж, – далі дивує мене подруга.