1 глава

Дихай…

Дихай повільно.

Ти не самотня.

Ти вільна.

Біль…

Він пройде.

Не одразу.

Повільно.

Фарби повернуться.

Дихай!

Ти – вільна

Уляна

Я ще раз окинула поглядом своє відображення та посміхнулась. Все ж таки сукня вийшла неймовірна, недарма просидила з нею майже до ранку. А стиль 60-х років минуло століття – просто знахідка для моєї фігури! Груди підкреслені, талія підперезана, стрункі ноги не приховані. І з кольором теж не помилилась, життєрадісний жовтий вдало відтіняє смагляву шкіру.

Хоч і не встигла сьогодні заскочити в перукарню, із зачіскою сама непогано впоралася. Пощастило, маю від природи хвилясте каштанове волосся, той клопоту зайвого не маю. Головне, черговий гребінець не зламати, бо знайомство з моєю копицею не кожен гребінець витримує.

Ну, ось трохи підкреслимо очі, блиск на губи – та я просто лялечка! Мені б ще зросту сантиметрів з десять й не прийшлося б ті ходулі взувати, ноги після них не відчуваєш. Бабуся каже, що маленьких більше люблять. Сподіваюся, що на мої 157 вистачить тієї любові.

Так, все! Я начебто готова. Головне, зберегти та не зіпсувати дорогою настрій!

- Уляно, я в тебе вірю! – підбадьорюю себе, беру сумочку та зачиняю двері.

І чого мені сумувати? Сесія вдало складена, на третій курс переведена, друзі чекають, хлопець… Так, стоп! Головне, зберегти настрій!

А ось і таксі. Повинна встигнути. Подруги вже декілька раз телефонували. Прийдеться знову виправдовуватися. Мені не звикати. Знову телефон. От Соня мені ще сьогодні не телефонувала. Соня моя найкраща подруга. З нею та Лорою я познайомилася у перший день в універі. З того часу ми й дружимо.

А нещодавно до нас приєдналася Поліна - двоюрідна сестра Соні, майбутній лікар. Хоча, завдяки яскравій зовнішності та ідеальній фігурі, могла б опанувати професію моделі. Звісно, в мене були ще й шкільні подруги, але там все було складно.

-  Привіт, я вже їду! – рапортую бадьоро.

- Ти знову сама?! – подруга навіть не здивована. Та й чого їй дивуватися, якщо вона одразу була впевнена, що він не прийде.

-  Гордій завтра вирушає на збори, - намагаюся бути переконливою, в першу чергу для себе. - Виїжджають рано, а йому ще збиратися.

-  Уль, ти захищаєш його чи заспокоюєш себе? – не вгамовується Соня.

А я ж обіцяла собі не псувати настрій. Тому поспішаю перервати розмову.

-  Скоро буду, папа! – закриваю очі та намагаюся заспокоїтися. А важко ж як! Як можна бути спокійною, якщо тобі в останній момент повідомляють про те, що плани - більше не плани?!

Дихай, Уляно, дихай!

Хоч очі підфарбовані водостійкою тушшю, це не привід зараз проводити її іспити.

Вдих, видих, ще…

Ну, оттак значно краще.

З Гордієм ми з 16 років разом. Він був моїм однокласником та першим коханням.  Все літо перед випускним класом та весь наступний рік в школі ми майже не розлучалися.

Потім він здійснив свою мрію та поступив в Юридичну академію, як і більшість хлопців з їх команди по футболу. А я в Національний на економічний.

Перший рік навчання намагалися бачитися, використовуючи кожну можливість або створюючи ці можливості. Навчання у обох, у Гордія постійні тренування, поїздки то на збори, то на ігри, то здача боргів та підтягування хвостів. За можливості, з його батьками я їздила на ігри, аби підтримати та хоча б просто побачитися.

Я з нетерпінням чекала спочатку закінчення зимової сесії, яка в нас не співпадала. А потім чекала на літні канікули, які нам також не довелося провести разом. Навіть частково. Було всього декілька днів, що ми змогли присвятити одне одному.

І новий навчальний рік за тим же сценарієм.

Ні, не за тим же. Крім навчання та футболу у Гордія багато часу стали займати друзі. Майже весь вільний час від футболу та навчання. Звісно, ми спілкувалися телефоном, переписувалися в месенджері, іноді він забігав до мене додому або я до нього. Було ще пару  виїздів родинами на природу, відвідини якогось сімейного свята, святкування Нового року з його батьками та весілля нашої однокласниці.

Зараз червень, а останній раз ми разом були тільки на пікніку з нашими батьками на початку травня, коли святкували День народження Гордія.

І я знову була терплячою та все розуміючою. І знову з нетерпінням чекала літа…

За цими роздумами незчулася, як доїхала до клубу. Сьогодні тут тематична вечірка. Сукня саме до неї. І ми з друзями святкуємо закінчення навчального року та початок літніх канікул. І схоже, що привід з’явився не тільки у нас.

В клубі аншлаг. Не думала, що тема Америка 60-ті користується такою популярністю.

Добре, що хлопець Соні раніше працював тут барменом і завчасно забронював нам столик.