ЧАСТИНА 4 Повернення батьків

І ми б повторили, дурі б вистачило, кетчупу теж багацько було в холодильнику, але тітка вирішила сама подивитися в очко, так би мовити, переконатися, що  то грабіжник.
—    Толя, це твій тато, іродів ти  синок, - і відкрила двері. По зовнішньому вигляду батька було видно, що нічка була весела.

—    Свєта, привіт. А що з дверима? Чому  я не міг відкрити? Ключ не підходить…

—    Бо ми замінили  замок.

—    Неочікувано. Коли встигли. Чому?

—    Бандити лізли, ключа вставили і зламали, - брехав, як дихав, а дихав часто. Треба було ж тітку Свєту вигороджувати, не казати ж, що вона з сусідом висадили двері на раз. Вони ж за мене хвилювалися. Що ж я, невдячна скотина? Ні, я – Толя.

—    А що тітка Валя каже, що з хати вискочив сяючий пес? У неї ледве інфаркт не трапився? – і коли тільки встигла пожалітися?

—    Та то світла не було…

—     Ага. І порошка мого фосфорного теж немає, я так зрозумів? – здогадливий, мій батя.

—    Чо? Трохи лишилося. Ну сам посуди, Гарі великий, щоб на нього насипати -треба багато…

—    Так, я  у ванну відмиватися. Нічка була важка. У вас, я дивлюся, теж не все просто.

—    Ви вже тут самі, я додомку? – тітка хотіла по-тихому звалити. Щас-с-с.  Не з нашою сімейкою.

—    Куди ти в таку рань? Нічого не їздить. Я б відвіз, але напівмертвий. Сяду за кермо – засну ще.  Біля малого побудь. І теє, мама ще наша приїде, теж колупатися в дверях буде. Зустрінеш. Ага?

—    Я їй подзвоню, попереджу, - наївна тітка.

—    Відключає телефон на час операцій чи то пологів, - пояснив принцип роботи мами нашої. Мала б знати, де працює її сестра.

—    Тю, так меседж напишу, - намагалася викрутитися, як черв’як з канавки, коли дощ заливає.

—    Може не побачити, бо часто забуває увімкнути телефона, - це вже я розказував наші реалії життя.

Ми з тіткою Свєтою перезирнулися. 
—    Ти малий спати хочеш? – спитала, а сама на комп дивиться, очі горять, азартний геймер прокинувся.

—    Нє-а, - чого приховувати, мій азартний геймер теж прокинувся.

—    Тоді айда орків у компі чавити. Я таку ігруху одуренну знаю, - почалося. Батьки кажуть, я поведений на компі. Помиляються.

—    А що, килим зі спальні злодії таки  поцупили? – тато у мене уважний, прийшов попитати. Оглянув зал, впізнав килим. – Із зали поцупили?

—    Ні, той, що із зали на балконі вимерзає, - я видав таємницю.

—    Чому вимерзає? – от не йметься батьку.

—    Бо поправ я його, - пояснення тата завели у кут. Сходив на балкон, переконався, що там валяється килим. Вже мерзлий, бо на вулиці мінус десять.

—    Свєта, поясни мені хоч ти, що тут у вас відбувається? - звернувся батько до тітки. А та вся в грі по вуха.

—    Нашестя орків на планету Кіок! Не заважай, бо як заселять, то на третій рівень не запустить! – маніякально налаштована перемогти тітка Свєта так глянула на батька, що той  махнув рукою, пішов, розуміючи, що усі цілі й живі – і то головне, а з килимами можна й потім розібратися.

Мамка приїхала аж о десятій ранку, коли ми з тіткою Свєтою і орків потовкли, і стіл накрили, і Гаррі вигуляли. Меседж вона таки тітчин прочитала і навіть тортика з шампанським по дорозі купила.
—    О-о-о, будемо відзначати десять новонароджених маленьких українців? – жартував тато. Він у мене такий, оптиміст. Навіть не сказав, що  ледве не ціною життя тушили вони ту хімічну пожежу на вокзалі. Потім по тєліку показали, то я й дізнався. Герой! Мій батя!

—    Взагалі-то Новий рік. Ми ж так і не відсвяткували, - вставив я свої п’ять копійок. Але по щасливому мамчиному обличчю зрозумів – щось іще.

—    Та колись, сеструха, що у тебе там? Директоркою пологового зробили чи що? – це вже нерви здавали у тітки.

—    Тест показав, що я вагітна, - і сяє, як ялинка.

—    У мене буде братик чи сестричка? Ну ти, батя, оперативно виконуєш бажання, - сказати вражений – нічого не сказати.

—    У тебе буде два братики чи то сестрички, - уточнила мама. – УЗо показало двійню. З чим я вас усіх і вітаю! Себе також!

Оце батьки,  і я розумію. Програли спір – і питання зразу закрили.

—    Все, малий, тепер ти  вже не будеш лишатися сам удома. 

P.S. І що ви думаєте? Наступного нового року тітка Свєтка зі своїм чоловіком – отим майстром, що двері ладнав, помчали в Карпати на лижах кататися, батю знову потягли  на пожежу, а мамка допомагала приймати стрімкі пологи  сусідці поверхом вище, бо швидка в  пробці застрягла і в окрузі іншого лікаря не знайшлося. І я був у хаті не сам, ні. З Гаррі й двома сестричками Машкою і Дашкою. Оті ще стервози. Навіщо я їх випросив? Як я їм памперси міняв, то кінокомедія. Гаррі свідок, але, на моє щастя, мовчазний, бо якби розказав, і жаби б сміялися.