ЧАСТИНА 3 ОЦЕ Я ВЛИП

Двері  таки відчинилися. Я лише встиг почути голос нашої сусідки тітки Валі, у якої батьки тримають запасні ключі:

—    Толічку, ти тут? Де ти, дитинко?  Мама просила мене зайти, подивитися.

Подивилася. Ліхтариком навіть присвітила. Уявили, що вона побачила?  Я з молотком і Гаррі світиться. А далі Гаррі як гавкне, навіть у мене молоток з рук вивалився. Радий він був тітці Валі, вона його сердельками годує. Я раніше думав, що пес подобається, ні - перевіряє так, чи їстівні. Якщо Гаррі понюхав і відвернувся – рідкісне барахло, більш за все з туалетного паперу чи ще якої дряні, а якщо їсть, то вищий ґатунок, може в складі навіть м'ясо є. 
Ну от Гаррі гавкнув, тітка гепнулася, ліхтарик впав і побився. Згоден, видовище не для слабких нервів.  Давай ми тітку до життя повертати, бо не годиться ж з сусідами так агресивно. Гаррі тітку облизав, я водичкою пшикнув з пульверизатора, що мамка квіти обприскує.  Дякувати Богу, доки ми приводили тітку до тями, умикнули світло й пес перестав світитися. Сусідка піднялася, послалася на те, що їй чортівня привиділася:

—    Я бачу, в тебе все гаразд. Піду я, а то давлєніє стрибає, Зачиняйся і нікому не відкривай, - зібрала побитого ліхтарика, оптимістично пообіцяла скотчем замотати, й пішла до своєї квартири навпроти. 
 
При світлі бардак у хаті вражав, тому  я вирішив, що з цим щось треба терміново робити, бо батьки як повернуться, вуха повідкручують, будемо з Гаррі на пару капловухими. Особливо жалюгідна картина була з килимом. Пінка кудись ділася, тому дірка чорна  так вражаюче зіяла. Подумав-покумекав, макітру свою дурну почухав, почекав, доки думки розумні прискачуть туди. Дочекався. Пішов у ванну набирати води, щоб попрати килим. Думав, поперу, потім  прасочкою чи феном мамчиним  висушу. Навіть якщо не досушу, то спишу на те, що  води налив. Все ж краще, ніж дірку випалив. Планував килим перевернути і на місці дірки поставити тумбочку, щоб затуляла.
 
Доки воду набирав, почув, як Гарі скавучить. Прибіг до зали – пес зализував собі  рану на лапі – втрапив на  осколок іграшки. Я, як заправський лікар, знову поліз до маминої скриньки з  ліками. Змастив перекисом, замазав щедро зеленкою і перебинтував лапу своєму  чотирилапому другу. Доки замазував тією зеленкою,  усі руки перемазав собі. А воно ж не відмивається.   Все, руки, як у гобліна. Пішов прибирати ті  побиті іграшки, бо Гаррі ж на місці не сидить, не лежить, за мною скаче на трьох лапах. 

Від прибирання відволік дзвінок у двері.  Глянув в очко -  мамчина сестра – тітка Свєта.  Вирішив вдати, що мене немає вдома: світло вимкнув, зачаївся. Думав, постоїть і піде. Ні, почала гамселити у двері й репетувати:

—    Толя, стервозо мале, відчиняй, я знаю, що ти вдома. Я ж і двері висадити можу, ти ж мене знаєш! 
То-то й воно, що знаю. Тому й не відкривав. Але через десять хвилин  до дикого крику тітки  Свєти додався ще і якийсь чоловічий басок:
—    Альо, ви нас заливаєте! 
Я шарахнувся у ванну. Точно, забув воду закрутити, перелилося через край. І килимок зверху плаває. Вимкнув кран і заходився вимакувати ганчіркою воду на підлозі. Доки я цим займався, сусід, якого я підтопив, таки виламав двері. Коли я вискочив у коридор на хрускіт, на порозі стояли тітка Свєта і  сусід з квартири, що внизу. 
—    Толічок, маленький, у тебе все гаразд? – кинулася мене обіймати. Любить. Дядько злобно гаркнув:

—    Де батьки?

—    На роботі, - тихо промимрив, як перелякана овечка. Знав – треба давити на жалість. Ситуація така.

—    В Новорічну ніч? На роботі?

—    Ага. Їх терміново викликали, - далі пищав, як причавлене мишеня.

—    Як повернуться, нехай подзвонять. А то заяву в суд віднесу. Третій раз за рік заливають, - це він вже тітці Свєті сказав.  І пішов.  Тітка прикрила двері, роздяглася й рявкнула:

—    Що з телефоном? Ні мати, ні батько до тебе не можуть додзвонитися. Вже думали, що тебе викрали й на органи розібрали. Печінка в Туреччині, а нирки в Африці, - це тітка так лякає креативно. 

—    Сів телефон. Світла не було, - виправдовувався, по ходу  шукаючи телефон і зарядку. Як на зло, не знаходив. Тітка допомогла прибрати залиту ванну.

—    Ти що, помитися на Новий рік вирішив? – у голосі цікавість.

—    Нє-а. Килим попрати, - правду сказав.

—    Ух-ти ж, попелюшка ти наша. Якого рожна? Килими витрушують, пилососять, в хімчистку здають. Не знаю, щоб прали.

—    Та я того, трошки підпалив його, - величенька діромаха говорила про зворотнє.

—    Навіть не питаю, як це сталося. 
Тітка пройшла в зал, а там – мамаєве побоїще, напевно, мало кращий вигляд.

—    Толік, а що це?

—    Та тут таке було. Злочинець перся, то ми його з Гарі лякали….- і Остапа понесло. Десь правду розказав, десь фантазію застосував, по очах тітки зрозумів – вражена.

—    Ну ти ж розумієш, що оце все треба прибрати. Бо весь рік отакий срач і буде.

Ви думаєте вона прибирала? Нє, тітка завалилася на диван і шукала майстра, який би в Новорічну ніч двері полагодив. А ще шукала килим з доставленням, бо цей, замочений у ванній, годився лише на смітник. Майстра з горем пополам знайшла. Він замінив замок і навіть не багато грошей взяв. Номер телефончика теж узяв. Тітчиного.  Йому тітка Свєтка приглянулася. Вона гарна.

 Мокрий килим ми з тіткою витягли на балкон. Вона пообіцяла, що він там вимерзне і потім буде видно, що з ним робити. В зал притягли килим зі спальні, вони схожі.
Коли в хаті був більш-менш порядок, ми з тіткою впали на диван і заснули. Ну реально втомилися від справ і емоцій.

Я проснувся від того, що  у дверях  спочатку хтось колупався ключем, а далі почав грюкати. П’ята година ранку. Глянув у очко – мужик якийсь бомжакуватий. От бандити нахабні стали – ні дня, ні ночі на них немає.  Розбудив тітку  й повідомив, що  треба міліцію викликати, бо нікуди таке не годиться, нас із нею точно викрадуть, не факт, що на органи. Може, викуп просити будуть, а що, ми з нею цінні екземпляри.