ЧАСТИНА 2 ВАЖКО ДОТРИМАТИ СЛОВА

Перед Новим роком завжди мені шкода мамку. Як Попелюшка, чесне слово.  У хаті все по фен-шую розставила, смакоти наварила, потім кухню відмила, далі себе помила.  Розмалювалася, як індіанець перед боєм, напахтилася чимось дико пахучим. Традиційно звідкись  витягла гарну сукню, навішала на себе блискучих прикрас.  Не зрозуміло, хто у нас кращий: мамка чи ялинка?  Ми з татом за цей час  одягли свої святкові футболки  й лише ялинку встигли нарядити та Гарі вигуляти. Втомилися, як австралійці, на дивані повлягалися. В Австралії працюють доки не спітніють, а потім сохнуть і відпочивають.

Нічого не обіцяло неприємностей, але усі косо позирали на  телефони.  Я лише губився у здогадках, чий телефон задзвонить першим? Поставив на батін. Даремно. Він його навмисне вимкнув, бо страшенно хотів виграти парі. Невже я такий вредний, що  мої батьки більше не хочуть дітей? Треба попитати якось. Тільки годинник відбемкав восьму  вечора, запілікала знайома мелодія мамчиного телефону. Судячи з розмови (мамка  увімкнула  гучний зв'язок) якась Паноєва вирішила таки народжувати. До цього не могла, а на 31 якраз вирішила. А за нею підтяглося ще п’ятеро, колективненько так, стадний рефлекс не інакше, як спрацював. Де на всіх акушерок наберешся? Ніде. Одна встигла отруїтися, двоє напитися. Ну ви зрозуміли? Мамці по любому треба їхати, рятувати Паноєву.

— Жахіття новорічне, у Паноєвої проморгали неправильне передлежання. Це ж кесарити треба. Амбець! Як там «Отче наш» звучить, нам зараз лише диво допоможе. Саша, якщо тебе смикнуть, не залишай Толіка одного. Якщо що, подзвониш Свєтці, моїй сестрі, нехай приїде й побуде з племінником. Ми з нею домовлялися на випадок форс-мажору. Синочок, не переживай, вона теж любить комп’ютерні ігри, - вигукнула мама, помахала фартушком  нам з батею, і така розряджена викликала карету, але не ту, що з гарбуза, а карету швидкої допомоги, з мигалками, бо треба було, щоб швидко доставили.  Не на бал.  Ви думаєте, в казку потрапили? Ні, ви в життя вляпалися. Замість балу пологовий номер три, відділення патології вагітності. Там весело.  Я якось там був, до мамки в гості заходив. Діти новонароджені хором верещать, від мамок щось вимагають, ліками смердить, купа тьоток з пузами великими коридорами бродить. І мамка моя усім цим завідує. Прикольно. Як мамка там досі не чокнулася, не уявляю.

Залишилися вдома ми з батею одні. Наїлися од пуза спочатку оселедця під шубою. Чого страві пропадати. Потім тортиком закусили. Компотиком вишневим запили. І завалилися на диван дивитися «Сам удома». Традиційна новорічна нірвана. Через годину ми почули гучну пожежну сирену у дворі, а ще через п’ять хвилин -  дзвінок. Ні, не телефонний, нагадаю, тато проявив креативність, відключив. Думав не дістануть. Наївний. Дзвонили у двері. На порозі пожежники, татові  побратими. У повному обмундируванні. Ефектно так. Весь будинок уже на вуха поставили:

— Саня, твою дивізію, до тебе не додзвонитися! Бігом одягайся. На вокзалі пожежа. Велика. Цистерни з якоюсь херньою. Вже годину загасити не можуть. Зганяють усіх. Сподіваюсь, ти ще не напився.

— Напився. Компотику, - у мого баті з гумором усе норм.

 — Не  смішно, Саня. Бігом. Ми чекаємо, - і зникли.

— Малий, вітаю, ти виграв. Подзвониш тьоті Свєті сам. Я не встигаю, - і зник. 

Я задоволено потер руки. Все йшло за планом. Я на Новий рік сам удома, а з батьків тепер  братик чи то сестричка. І не треба було мені ніякої тьоті Свєти, я сам удома прекрасно себе почуваю. Грає вона в ігри. Грає. І виграє весь час. Навіщо мені такий продвинутий гравець? Тільки сів за компа, як … відчув - у пузі забулькало, потім скрутило й потягло у вбиральню. Оселедець з тортиком не ужилися, революцію влаштували. На Новий рік. Супер! Де Новий рік зустрінеш, там рік і проведеш — усі знають цю прикмету? Я теж знав, тому  швиденько зробив справу й поліз до мамчиної коробочки з ліками шукати, чим би вилікуватися. У коробочці було багацько усілякого. І назви такі кумедні: стоптусин, дульколакс, пердолан, драже «Лохеїн».

Читаю в інтернеті, що дульколакс – послаблювальний засіб. Куди ще слабити? Пердолан – болезаспокійливе. Дочитався, що мені потрібна смекта, наколотив і напився. Полікувався, молодець. Уявив, як баті там весело на  вокзалі, бо їли ж усе однаково.  Глянув на годинника – до Нового року дві години. Якраз встигнути мав нагулятися. Гаррі сів поруч, лише дивиться. Розумний пес.

Тільки до третього рівня пройшов, світло бац – і зникло. Поки бігали з Гаррі шукали  ліхтарик, я перечепився об дріт від гірлянди, завалив ялинку, потовклися іграшки. От просив же пластикові  ще минулого року батьків купити. Ні, не послухали. Тепер наступного точно доведеться нові купувати. Увімкнув ліхтарик на телефоні, трохи биті іграшки позбирав, посадив акумулятор. Зате знайшов коробку зі свічками. Ароматичними. Мамка на річницю весілля з татом купляла й забула, куди поклала. Гарі знайшов, молодець. Його нюх кращий за ліхтарик. Наставив свічок по хаті, запалив, щоб видно.  Гралися з Гарі у хованки.  Я ховався, Гаррі шукав. Гаррі хвостом одну  свічку зачепив, перевернулася й трошки килимок загорівся. Я знав, де вогнегасник знаходився. Вправно затушив. Хто молодець? Я молодець! А те, що в хаті армагедець – нічого, приберемо. Потім. А зараз навіть прикольно, пінка на килимку, чорного не видно.

А потім ми з Гаррі почули, як хтось шкребеться у вхідні двері. Не інакше, як злодії. У очко не видно ні чорта. Дізналися, що вдома нікого немає, то вирішили грабонути, не інакше. Як у фільмі «Один вдома». Бандюки скрізь однакові: спочатку світло вимикають, а потім грабують.  Ото моя година ікс настала. Представилася нагода застосувати усі методи боротьби  із бандитами. Швидко схопив мамчин дезодорант, що в коридорі на трюмо стояв в одну руку, а татів молоток, яким  учора для салату горіхи били, в іншу. На трюмо дві свічки, моє віддзеркалення з молотком – як з  фільму жахів «Юний маніяк».  Гаррі теж біля мене всівся, скавчить, чекаємо, коли злочинець таки двері відчинить, бо ключем щось з іншого боку дверей колупається.  І тут я згадав про фосфорний порошок, баті навіщось треба для рибалки був. Натрусив на Гаррі, той почав світитися, як собака Баскервілів. Я ж Конан-Дойла не просто так обчитався. Одним словом, грабіжник навіть не уявляв, що його в цій квартирі чекало. Якщо дейзік з молотком не подіє, Гаррі точно доконає. Сам якби не знав, що  то мій пес, щедро потрушений  порошком, який в темряві світиться, виділив би адреналіну повні штани, чесне слово.