ЧАСТИНА 1 На ЩО СПОРИМО?

—    Цей Новий рік ми точно зустрінемо разом усією родиною, обіцяю, синку! – так божився мій тато вже третій рік поспіль, коли ми вешталися по супермаркету, збираючи продукти по маминому списку.  От завжди обіцяє те, чого здійснити не може.  І завжди перед Новим роком скуповуємося так, наче  жертимемо не ми, а  десяток свиней, а після Нового року не вийдемо з хати ще тиждень, як мінімум.  У дорослих дурнувате сприйняття свята: головне – наїстися.

—    Па, не парся. Я вже звик, що у вас термінові справи, ви з мамкою зайняті, рятуєте людей, світ і все, що можна врятувати. Проїхали. Мені  одинадцять.  Можу й сам посидіти, - насправді, я не бачив проблеми у тому, щоб лишитися на Новий рік у квартирі самому. Що хочеш, те й робиш. Ніхто не свариться, що граюся на компі довго. Коли хочу, тоді й спати лягаю. Минулого новоріччя взагалі за компом заснув.  

—    Не цього року, сину. От побачиш… — тато відчував провину.

—    На шо споримо, що  спочатку мамка підірветься у свій пологовий, бо їй подзвонять, а потім ти, бо тобі теж подзвонять? А?

—    Кажу ж, не цього року, Толік, не цього. Я відпустку взяв завчасно.  Не знаю, як там мамка. У неї завжди марафон по народженню малюків саме в новорічну ніч, але я – вдома! І крапка!

—    Ти пожежник, тато. Не було ще відпустки, щоб тебе не смикали… Завжди армагедець підкрадається раптово і невчасно…
Тато мовчав, крити було нічим. Реально так усе й було. Мене завжди тішило, що у мене батько супергерой, але хотілося б, щоб живий. Небезпечно бути героєм.

—    Пам’ятаєш, минулого року якийсь йолоп феєрверком  дах сусіду ледве не спалив. Пів ночі гасили. Ти чорний, як чорт, повернувся, ледве відмився. А позаминулого  року ялинка спалахнула.  А тоді теж мріяли, що  вдома, сім’єю, перед тєліком, разом на приставці ралі організуємо, з мамкою у настолку зіграємо, я вас у Бізнесі переграю. Натомість сидів сам, дивився комедію «Сам удома». Не прикольно один і той самий фільм дивитися на Новий рік самому. Я його напам’ять вже знаю. Кожен фокус Кевіна повторити зможу.

—    Ми так років десять дивилися «Іронію долі або з легкою парою» на Новий рік з мамою… Вся країна так дивилася, - наводив аргумент тато.  - Але все. Цей рік особливий, ручаюсь!

—    А якщо все ж я правий, і знову сам під новий рік опинюся в квартирі, тоді що? – чуло моє серце, що настав момент, коли можна вимагати компенсації. Минулого року я так  Гаррі випросив – свого особистого пса.

—    Це шантаж, Толю? Рекет був модний лише у 90-ті. Облиш. Ти ж син інтелігентних батьків. І, до речі, ти будеш не сам, а з Гаррі, – тиснув тато на совість. Наївний.

—    Ні, це  не шантаж, це парі. Угода. Я маю на увазі з людей в хаті я буду один. То все ж… - наполегливо гнув свою палку.

—    Собака в тебе вже є. Кота? Так не вживуться ж.

—    Нє-а. Мені й Гарі достатньо, - у тата відлягло.

—    Оту приставку, що ти хотів? – наївний татко, ти так і не зрозумів моїх мрій.

—    Нє-а!- інтригував далі. Батько напружено думав, намагаючись угадати, чого хоче його синуля.

—    Новий ігровий комп я не потягну, премії цього року не дали, - ще більш наївний.

—    Мене й цей комп влаштовує поки що. Якщо я виграю, забацаєте мені з мамкою братика. Або сеструху. Хто вийде. Дід казав, що люди ще не навчилися стать програмувати. 

—    Ти хотів сказати, купите? – сама простота. Досі вірить, що в капусті знайдений. Лопух!

—    Купляють інші. У  нашої мамки блат у пологовому, тому все залежатиме від тебе, тату. Я задовбався все один і один. Гарі не рахується. Він хоч і розумний, але пес. У нас у класі у всіх є братики або сестрички. У  Вадьки аж три. А я один, як  сирота. Скучно ж. 

—    Гаразд, малий. Прийнято. Забацаємо. Але якщо цей Новий рік разом проведемо, ти за рік жодної оцінки, що нижча за сім балів, не  заробиш. Лади? – як швидко вчиться ставити умови. Зразу видно – мій батя!

—    Лади. Баби з дідами коли приїдуть? Це уточнення, а то мало чого. Знаю я вас, дорослих.

—    Отут не переживай. Не змогли вибратися. Замело. Сказали, на Різдво приїдуть.

—    Що, усі четверо по вуха заметені?

—    Так. Мамині батьки прихворіли, то онуку, тобто тобі, не хочуть вірус  привозити, а мої в селі замети розчищають.

 
—    Одні відмазки, чесне слово. Так би й сказали, що не встигли онуку подарунки купити. А то замети, захворіли…  Подзвони мамці, може ще чого треба і вона не вписала у список. Дзвони-дзвони, бо потім ще раз підеш, але сам. Мені Гарі вигулювати.