РОЗДІЛ 4

-         Катя, ну Вас і заносить інколи на поворотах. – п’яно протягнув Андрій та ікнув до того ж.

Вони вже третю годину сиділи у конференц-залі імітуючи надважливе засідання. Жданов систематично напивався, Роман робив вигляд, що стурбовано слухає Катерину, хоча половину її пропозицій пропускав повз вуха. Ну а сама дівчина бачачи цей абсурд, а не нараду, все одно з усіх сил намагалася донести начальству своє бачення виходу із кризи гіганта модного бізнесу.

Офіс покинули уже всі працівники, окрім охорони і прибиральниць. Катя нервувала. Батько просив її сьогодні не затримуватися. А цьому засіданню не було видно ні кінця, ні краю.

-         Це все тому, що ми втомилися і зголодніли. Треба зробити перерву аби поїсти.

-         Я замовлю вечерю. – зітхнувши промовила дівчина. Можливо хоч їжа їх розморить і вона зможе вислизнути додому.

-         Ні, Катрусь. Нам зараз життєво необхідно змінити місце дислокації та переміститися кудись, де тихенько грає музичка. – Малиновський підморгнув другові, мовляв пора починати їх план по захопленню Катерини Пушкарьрвої.

Тільки Андрію вже було всеодно. Куди вони ідуть. І навіщо. Він просто кивнув та знову відпив з келиха.

-         Аааа... – зраділа дівчина. – Тоді прекрасно. Я поїду додому, а завтра закінчимо.

Вона вже кинулася набирати номер таксі, як Роман заперечив, натякнувши, що вона їде з ними.

-         А чому Ви так рветеся додому? – ледве обертаючи язиком прокалякав Андрій.

Він весь вечір сидів біля неї значно ближче, ніж того дозволи правила гарного тону і офісного етикету. Вдихав легкий аромат її парфумів, дивуючись, що немає того густого шлейфу, в якому можна задушитися. Хоч надворі лютувала зима, від Каті пахло весною. І спокоєм. Сам факт, що вона поруч його заспокоював. Або він просто розімлів від непритаманної йому дози алкоголю. Андрій не пам’ятав, коли останній раз так напивався. Хіба що студентом.

Підперши підборіддя долонею і час від часу падаючи на плече Каті, він розглядав її руки. Як тонкі витончені пальці з ледь помітним акуратним манікюром нервово перебирають олівець. Вона не носила таких пазурів, якими можна було очі вибрати, як у Віки.

Взагалі зараз він знаходив її привабливою. І скоріш за все в ньому говорило віскі. Але якщо дивитися на окремі частини тіла дівчини, такі як руки, ноги, шия, то ідея зі звабленням не здавалася такою жахливою. Головне не акцентувати увагу на великих совиних окулярах, що прикривали пів обличчя, брекетах та сірому безфоремному одязі. Йому навіть цікаво було глянути на неї у приталених силуетах. Або без...них... 

-         ... У мене важлива зустріч з Миколою. Треба вирішити питання з адвокатами.

Ім’я Микола витягнуло Жданова з п’яних фантазій та змусило частково протверезіти. Він випрямився, прочистив горло та звичним діловим тоном, хоч і трохи розтягуючи, промовив.

-         А ми тут, що не важливими справами займаємося? Зараз же пере... Відміняйте зустріч. – і для підсилення ефекту начальника гримнув кулаком по столі.

Катя стрепенулася та побігла у свій кабінет. Розмова з батьком закінчилася скандалом. Ну не розумів чоловік радянського виховання, який 20 років пропрацював військовим бухгалтером, ділових зустрічей у позаробочий час. І навіть запевнення дівчини, що сам генеральний директор фірми підвезе її додому не заспокоювало старого змученого батьківського серця.

Коля також закотив істерику. Адвокатів він побоювався. Треба було пояснити, чому їх маленька фірма НікаМода гальмує повернення власних коштів такого гіганта, як ЗиммаЛітто. І не спішить проковтувати повністю корпорацію. Брехати він не вмів. А говорити правду було надто ризиковано. Зупиняти їх запитання та фінансові апетити уміла Катерина. Та вона не могла ігнорувати накази начальника. Хоч і в друзки п’яного. Тому давши Колі кілька професійних порад і вислухавши все, що він про неї думаю, дівчина втомлено поклала слухавку.

Вони вже годину без жодного толку перебували у якомусь заміському барі. Від музики та гучних компаній по сусідству у Каті розболілася голова. Андрій продовжував вливати у себе  віскі, а Роман весь час розсіяно вертівся, ніби когось чекаючи. Катерина теж сиділа наче на голках. Батько міг заявитися у будь-яку мить.

-         Тобі не здається, що ти перебрав? – Малиновський роздратовано шарпнув друга, коли їх помічниця вийшла в туалет.

-         Здається. – кивнув Андрій. – Але доти, поки на Катрусю не гляну. – хмикнув потягнувшичь до пляшки.

-         Як? – Роман перший схопив пляшку ховаючи за спиною. – Від такої дози алкоголю вона вже мала перетворитися на красотку.

-         Ти шо... Катерина дуже вперта жінка. Зате навколо все... Дивися, як гарно. А гірлянди... – Жданов дивився як блимають вогники, поки не знудило.

-         Так. – Малиновський зрозумів, що пора брати справу у свої руки. Поки їм з Катериною не довелося тягнути начальника попід руки. – Зараз уяви, що замість Катерини Пушкарьрвої поруч з тобою інша... Наприклад Катерина...

-         Шевченка? – гигикнув Андрій.

-         В жодному випадку! Для повного комплекту на тільки вагітної жінки не вистачає. Замість Катерини Пушкарьрвої, наприклад Катерина Кухар.

А що? Подумав Андрій. Комплекція у них схожа... Обидві тендітні, невисокі, з твердим характером... Тільки є одне але...

Як тільки Катя повернулася за столик Роман одразу зник, зіславшись на приїзд якогось друга. Дівчина навіть зраділа. Відправити Жданова додому у такому стані куди легше, ніж їх обох. Або взагалі втекти. Її відсутності він не помітить. А зранку навряд чи пам’ятатиме. Від цього стало чомусь гірко.

Вичекавши якийсь час Катя лагідно промовила.

-         Андрію Павловичу, може і я піду.

-         Ні, Катя. – він замотав головою. – Ми поговоримо.

-         А можемо завтра. В офісі. Просто вже пізно... Мене чекають. Хвилюються.

І знову вона нагадала йому про Зорькіна. Чоловік підняв келих. Та помічниця не дала йому донести рідину до рота, практично вирвавши з рук.