Пролог

Жданов лежав на щойно складеному і відполірованому подіумі, спостерігаючи, як навколо метушаться люди, готуючи зал до презентації нової колекції ЗимаЛіто. Йому б і самому пасувало побігати, оглянути чи все готово, накидати текст для відкриття, але сил не було уже ні що. Внутрішній Бобік щойно здох. Останній тиждень його до живих печінок діймали думки про нового друга його помічниці Каті. Він ж то наївно думав, що вона цілковито належить йому. Тобто фірмі, звісно. А тут намалювався якийсь принц, що не тільки має доступ до каси корпорації, а ще й до серця Катерини. Його Катерини.

- Ще льоду, місьє? – плавно маневруючи поміж робочих і пританцьовуючи в такт якійсь пісенці підійшов його найкращих друг Малиновський.

- Краще віскі. – буркнув Андрій вказуючи на пусту пляшку.

- Що ж тобі такого Тетяна наговорила, що ти так розклеївся. – Роман згадав, що осианній раз бачив свого начальника, коли той з пристрастями і погрозами про звільнення допитував подругу своєї помічниці.

- Тепер я все знаю про Миколу Зоркіна. – перший озирнувся в пошуках бармена.

- Дістав мене уже цей Зоркін. – Роман цмокнув і опершись ліктями на подіум приготувався слухати. За останній тиждень у нього виробилася алергія на це прізвище і невизнані ревнощі Андрія. Але друг є друг...

- Зоркін не жених Каті.

- Аааа! То ти на радощах п’єш. – він полегшено видих, наївно сподіваючись, що ця Санта Барбара підійшла до кінця.

Але Андрій його веселощів не поділяв. І витримавши театральну паузу добавив:

- Ромчик, ти не зрозумів. Це її єдине, нерозділене, платонічне кохання! – зірвався на крикливий шепіт, що змусило друга ковтнути опалюючої рідини. – А тепер найстрашніше... – його тон став зловіщим, наче у фільмах про розслідування. – Амура нагадала... Що він змінить її життя. А вона... його.

Малиновський скептично закотив очі і піднявшись розсміявся. Схоже його друг за цей тиждень розгубив залишки здорового глузду. Він – директор аналітичного відділу, вірив лише цифрам. Про що і повідомив Андрія. Але той, засліплений чи то алкоголем чи то ревнощами все твердив про якісь знаки і співпадіння.

- Гаразд. Я перейду на твою мову. – Андрій притягнув друга ближче і підливши з нової пляшки віскі продовжив. – Коли Зоркін познайомився з Катею... вона була бідною, нещасною дівчинкою. А зараз... Катруся потенційна мільйонерка. І це не враховуючи, що ми власноруч віддали їй фірму.

- Логічно. – Роман затривожився уважно дивлячись на начальника.

- А якщо йому прийде в голову налаштувати її проти нас? – у Малиновського з рук випали ключі. – От... – Андрій помітив, як друга пройняло. – А на що здатна закохана жінка ти і сам чудово знаєш...

- Бери вище... закохана страшилка. – хлопець подавився алкоголем.

- Угу... – Жданов не був згоден зі словом «страшилка», але зараз не час було сперечатися. – Виникає логічне питання... Що робити? – він уважно подивився на аналітика у якого було рішення на будь-яку проблему.

- А я тобі скажу... – він блимнув захмелілими очима. – Ти повинен закохати у себе Катю.