Глава 6

Увечері Ілля знову запросив Дарину на прогулянку, яка цього разу переросла в доросле побачення в його номері. Сама дивувалась, як наважилась на це, та, мабуть, романтична атмосфера навкруги посприяла. Чи розмови з Софою допомогли трохи розслабитись, відпустити себе, дозволити собі щось більше…

— Проходь, красунечко, я обіцяю бути чемним, — посміхнувся Ілля. 

Дарина, теж посміхаючись, увійшла в номер.

— У вас тут також дуже затишно, — озирнулась навкруги.

— Так, непогано, — кивнув. — А в мене для тебе є сюрприз, Даринко, — глянув загадково. — Я сьогодні побачив одну річ, і не зміг встояти. Поглянь, тобі подобається? 

В руках у Іллі був ніжний срібний ланцюжок з кулоном у вигляді двох рук, які тримають серце. 

— Бачиш, це символізує, що моє серце в твоїх руках. І я зовсім не проти цього. Можна я тобі його одягну? — спитав і відразу ж дістав прикрасу з коробочки. 

— Ілля, дякую! Ця річ просто чарівна, — ніяковіючи, проговорила Дарина.

Не очікувала. Було і приємно, і трохи не по собі. Відвикла отримувати подарунки від чоловіків, та ще й отак, без жодного приводу.  А ще більше розгубилась, коли Ілля, застібнувши ланцюжок, провів по ньому кінчиками пальців, навкруги її шиї, спустившись майже до грудей. Губами торкнувся її плеча, потім шиї, а потім розвернув Дарину до себе і впився в її губи шаленим, пристрасним поцілунком. І вона зовсім не проти була, бо він їй точно запав у серце. 

Якнайбільше часу хотіла проводити з Іллею, якнайближче, бо не знала, що на них чекає далі. Але ж тут і зараз в них є ця мить…

* * *

Вранці прокинулась від поцілунків Іллі. Він пропускав крізь пальці її волосся, ніжно гладив щоки. Коли Дарина розплющила очі, побачила, яким зачарованим поглядом він вдивлявся в її обличчя. 

— Моя ти спляча красуня, — посміхнувся. — Де ж ти раніше була? 

— У кожного з нас було інше життя, — хрипло відповіла.

Ілля нічого не сказав. Продовжував дивитись на неї, замріяно посміхаючись.

— А зараз ти так уважно вивчаєш моє обличчя, щоб запам'ятати курортний роман?

Думки про те, що все скоро закінчиться, далеко від себе відігнати не могла. Мабуть, важко було тому, що не хотілось розлучатись. Проте повторювала собі, що це лише курортна пригода.

— Дарино, мені з тобою дуже добре. Я ніколи не почував себе таким щасливим. Я був би дуже радий, щоб між нами все продовжилось, — серйозно відповів він. 

— Але в мене дитина. Я маю великий багаж за плечима. У мене було розлучення, є купа проблем… Та й я, мабуть, трохи старша від тебе… 

— Яка різниця? Так, мені тридцять шість років. То й що? Я ж не школяр, розумію, що роблю, і несу відповідальність за свої слова та дії.

— Ілля, а мені сорок два майже! Ти мені теж дуже подобаєшся, але оточуючі нас не зрозуміють. 

— Дарино, до чого тут оточуючі? Все, досить. Не хочу більше чути того, що мені не подобається. Збираємось на екскурсію, бо море ми вже проспали, — посміхнувся, поцілував її і пішов у душ, наче розмови про вік і не було. 

З одного боку, Дарину це радувало, але все одно якась тривога в душі засіла. Ні до чого всі ці розмови. Пусте. В них просто симпатія, не більше. Нічого й заморочуватись, фантазувати те, чого нема і не може бути.