Глава 4

Три дні відпочинку минули в круговерті цікавих подій. Зранку — море, а потім екскурсії по готелях. Деякі особливо вразили. Дуже цікаві архітектурні рішення, як от, наприклад, готель, де все виготовлено з каменю, і сам готель, і на його території: лави, струмочки викладені камінням, доріжки. Відчуття, ніби у середньовіччі побувала. Сподобались готелі й з сучасним інтер’єром.

У Дарини з Іллею вже було повно фото. Ніби для роботи фотографували номери, територію готелів, але якось вийшло, що їх спільних фото було більше, ніж тих, які для потенційних клієнтів. Ілля скрізь був біля Дарини, ні на хвилину не лишав її, та й їй вже сумно ставало, коли він кудись відходив. 

Сьогодні відвідували чудовий готель на березі моря, на території якого був маленький зоопарк. Його особливістю було розташування. Розкішна будівля ніби зі скелі виросла. Так, начальник був правий: цей відпочинок з екскурсіями дійсно чудовий. І користь для подальшої роботи, і її особисте перезавантаження. Стільки вражень, такі яскраві емоції… Дарина відчувала, як відновлюються її внутрішні сили. А скільки нових ідей і мрій з’явилось за ці кiлька днiв! І нових подорожей багато напланувала вже. Виключно як турист.

Увечері Ілля запросив Дарину прогулятись удвох, бо зазвичай з ними завжди Софія. Дарині не хотілось її одну лишати, тому Ілля  познайомив Софу ближче з Романом, ще одним їх колегою, який проживав разом з Іллею в одному номері. А що? Цікавий чоловік, неодружений, тож з Сонею непогана пара. Дарина й жартувала, називаючи Іллю звідником, а він посміювався, говорячи, що не тільки йому одному від кохання страждати, хай Роман теж помучиться. І не набридне йому про кохання жартувати? Якось Вже навіть перестала реагувати на ці слова.

Вечір був прекрасним. Спочатку всі разом відвідали шоу-програму, потім дискотеку. Коли все стихло, Дарина й Ілля просто довго гуляли по території. Хоч така прогулянка удвох у них вперше, та розмовляли невимушено на різні теми, ніби знали одне одного все життя. Між ними панувало повне розуміння.  Їм так добре було, що не помітили, як і ніч закінчилась, але попереду черговий насичений день, тож треба було відпочити. Ілля провів Дарину до її кімнати. 

— Красунечко, я так не хочу тебе відпускати… За тобою ще й поцілунок, до речі. Ти пам'ятаєш?

Ну от, знову він за своє! 

— Ілля… — зітхнула.

Але більше нічого сказати і не встигла, бо в ту ж секунду опинилась в його  обіймах. А її губи опалив гарячий пристрасний поцілунок. І все раптом стало неважливим. Про що там хотіла йому сказати? Як вона сприймала його симпатію? Все вилетіло з голови.

Дарина й собі обняла Іллю, їй раптом захотілось якнайдовше затриматись в його обіймах, але голоси поряд швидко привели їх до тями.

— О, наші пропажі вже тут, — посміхнувся Роман, вийшовши з номеру Софії і Дарини. 

— Та ми що? Ми тут, як дітвора, за ручку цілий вечір гуляли, а ти, я бачу, спритний, вже з кімнати виходиш… — кепкував Ілля. 

— Ну, нам вже не по п'ятнадцять років, не треба нам моралі читати, — фиркнув Роман і пішов швидко геть. 

— Ілля, ти що, заздриш? — запитала Дарина з посмішкою. 

— Ні, ну зло бере просто! Хоч подзвонив би, попередив, що не буде в номері ночувати. Ми хоч пішли б посиділи, кави випили… —протягнув замріяно.

Кави… Ну-ну, так вона й подумала.

— А хіба ми погано прогулялись? — схилила голову набік. — Заспокойся. Все ж було чудово, — посміхнулась Дарина. 

У Іллі від цих слів швидко змінився погляд. І собі посміхнувся.

— Так, моя красуне, вечір був чудовий. І поцілунок такий солодкий, що я вже до ранку не засну, — міцно обійняв Дарину і притиснув до себе. — Знаєш, мені чомусь здається, що в нас таких ночей буде дуже-дуже багато. 

— А мені здається, поки що рано таке загадувати. Занадто мало часу. Та й, хтозна, що на нас впливає? — знизала плечима.

Ілля нічого більше не сказав, кивнув і все. Та Дарина й сама все розуміла, що тут говорити? У них стосунки? Які? Ні, це, скоріше, курортна пригода. Вони відірвані від реального повсякденного життя з його проблемами і турботами. Та й вся оточуюча обстановка налаштовує на легкість, романтичний лад. Але це все скоро закінчиться. Треба буде повертатись додому, до справ. Зникне безтурботність. Та це потім, а поки що в них є трохи часу, аби насолоджуватись одне одним, щоб потім у спогадах повертатись у ці моменти. Принаймні це вона могла собі дозволити.