Глава 3

Вечеря пройшла спокійно. Дарина й Софа швиденько поласували смаколиками і пішли до фонтану, де мала зібратись їх група, аби обговорити щоденні плани на відпочинок та екскурсії. 

Всі почали збиратись майже одночасно. Вже і їх гід підійшов, розповів, що кожного дня вони тут зустрічатимуться о дванадцятій годині і їхатимуть на екскурсії в інші готелі. О шістнадцятій годині будуть вільні, і кожен може займатись своїми справами. На останній день була запланована морська прогулянка на яхті, а увечері прощальна вечеря в рибному ресторані. 

Дарина помітила, що присутні всі, з ким вона летіла, окрім Іллі. Вже хотіла озирнутись, коли їй хтось закрив очі долонями. Впізнала аромат його одеколону. Виходить, він увесь час був за її спиною?

Не стала реагувати на нього. Сиділа і мовчала. 

— Красуне, а тобі однаково, хто очі твої закрив? Може, я сірий вовк? Чи бедуїн перескочив через паркан, щоб викрасти таку кралю собі в пустелю…

— Ілля, я вже зрозуміла, що, крім тебе, мене тут ніхто не буде тероризувати.

Ну, правда! Дорослий чоловік, а поведінка, як в дитячому садочку! 

Софія тихенько хихикнула. 

— Так, дівчатка, там аніматори зараз будуть нас веселити. Ходімо вже, досить тут нудьгувати, — сказав, перемістивши руки з очей Дарини на її плечі. 

— А ми не нудьгуємо, ми просто насолоджуємось відпочинком, — відповіла Дарина, вдивляючись в темряву очей Іллі. 

— Ну, тоді я теж буду з вами сидіти разом і медитувати, — засміявся і сів біля Дарини, міцно обійнявши її. 

— Ну, добре, ви тут сидіть, а я піду подивлюсь, що там цікавого буде, — піднялась з місця Софія.

Мабуть, неправильно ситуацію зрозуміла. Дарині стало ніяково. Не звикла до такої нав’язливої уваги чоловіків. Це ж не просто компліменти чи ввічливість, коли тобі хтось двері відчиняє. Ілля, на її погляд, був аж надто активним. До такого вона явно не готова.

— Софа, ми всі йдемо, — і собі підскочила Дарина.

Варто визнати, Ілля був галантним і з нею, і з Софою. Весь вечір від них не відходив. Після розважальної програми провів дівчат до їх корпусу і ввічливо попрощався. Дарина вже навіть подумала, що нафантазувала залицяння Іллі. Напевно, просто любить пожартувати, але іноді не бачить меж. В роздумах заснула аж на світанку…

Прокинулась Дарина від того, що крізь сон відчула, як в неї щось повзало по обличчю. Дуже перелякавшись, що це скорпіон чи якийсь павук, миттю підірвалась з криком, махаючи руками. Не передати, як вона боялась всяку живність! Розплющила очі, а біля її ліжка Ілля! Присів, зайшовшись сміхом.

— Ти що витворяєш?! Чого тобі зранку треба? Де Софа? Як ти тут опинився?! 

Кричала, лупцювала його подушкою. А він все сміявся! 

— Досить, спляча красуне! — підвівся і відійшов на кілька кроків. — Я просто хотів вас із Софією запросити на море, вранці воно чудове. От і прийшов. Софа відкрила мені двері вже одягнена, а ти ще солодко спала. То вона і порадила мені тебе розбудити, а сама чекатиме нас на пляжі. 

— І хто ж так будить? В мене міг статись серцевий напад! Я подумала, що по мені скорпіони лазять чи ще якась гидота. 

Ілля дивився, злегка посміхаючись. Ніби такий розслаблений був.  І раптом ривком у два кроки знову опинився поряд, схопив її за руку і неочікувано притягнув до себе.

Ну, ні! Обійматись, та ще й після такого! Оце вже точно зась!

— Що ти собі дозволяєш? — фиркнула, вириваючись.

— Тобі не говорили, що, коли ти сердишся, ще красивіша стаєш?

О, так! Особливо зараз гарна: заспана, з розтріпаним волоссям і перелякана.

— Я правда в тебе закохуюсь, — взяв її руку і приклав собі до грудей. — Ось слухай, як калатає моє серце. 

— Ілля! — зітхнула, піднявши очі догори. — Що за нісенітниця?! Вчора мене побачив, а сьогодні вже кохаєш? Це навіть не смішно! І, взагалі, я не вірю в кохання з першого погляду.

І хоч в самої теж промайнула думка, що Ілля їй відразу сподобався, та  його слова про палкі почуття серйозно не сприйняла. Жодних сумнівів, це його тактика з жінками: відразу голову заморочити. Але вона ж не дівчинка п’ятнадцятирічна, щоб в таке повірити.

— Добре, невірлива моя, одягайся. Підемо на море, поки не сильно сонце припікає. 

— Підемо. Тільки ти обіцяй не чудити, як вчора. 

— Домовились, — посміхнувся Ілля.

А погляд такий… От просто хитрий лис! Де він взявся на її голову?!