Глава 2

Два дні промайнули непомітно. Справи були передані. Вдома Дарина теж лад навела. Донька лишилась з бабусею. Мама була рада за Дарину, і з онукою залишилась із задоволенням, бо бачились не дуже часто. Бабуся жила в передмісті, не було на кого часто лишати господарство.

Автобус. Дорога в аеропорт. Боже! Не вірилось. За вікном сніг, хоч ще тільки листопад, а вона вже сьогодні буде біля моря, де спека. 

Це хороша можливість побути наодинці з собою, зібратись з думками, бо, враховуючи останні події в її житті, все здавалось якось не на своїх поличках. Дарина посміхнулась. Її думки перервав дзвінок.

— Алло! Так, я вас слухаю. Я вже під'їжджаю, за півгодини буду на місці. 

Дзвонила керівник групи, повідомила, що всі збираються в холі аеропорту. Виліт через три години.

Члени команди, з якими летіла Дарина, були різного віку і з різних регіонів країни. Вона комунікабельна, одразу познайомилась з одеситкою Софією. Дуже приємна жінка. Теж тут, щоб відпочити і поглибити знання з туризму. Практично всі в групі мали основну роботу, а туризм був додатковим доходом. 

У літаку було весело, всі вже один з одним познайомились. За жартами і сміхом час сплинув дуже швидко.

Реєстрація — метушня, приїхали до готелю — теж метушня. На щастя, у всій цій метушні поряд був Ілля, колега з групи. Він і з валізою допомагав, і веселими історіями розважав…

Спека. Гостей зустріли в готелі з холодним чаєм каркаде, від якого стало трохи легше. Та розслабилась Дарина тільки тоді, коли опинилась у номері.

— Все, Дарино, твоя черга, вставай! — сказала Софа, вийшовши з душу.

Їх і поселили разом. 

— Швидше в душ — і на море, — посміхнулась нова знайома. 

— А може, ти сама? Я, краще, до вечері відпочину. 

— Що? Ти сюди приїхала валятись в номері? Ні, колего, для цього ніч буде. Швидко на море! 

Софа права, море тут було просто чарівне: чиста прозора вода, риби, білий пісок… Краса навколо заворожувала погляд. 

Таки вибралась з номеру. Зайшла по коліна у теплу воду, насолоджувалась тим, як повівав легенький вітерець.

— А чому ми не плаваємо? — раптом пролунав голос поряд.

Дарина аж здригнулась від несподіванки. 

— Ілля? Ну ти мене налякав! — посміхнулась.

— То ходімо купатись, я тебе там заспокою, — посміхнувся. 

Взяв її за руку і потягнув у воду.

— Ілля, я погано плаваю! — крикнула Дарина.

Та він, почувши це, ще швидше давай її тягнути на глибину. Дарина навіть запанікувала. Уявила, що в неї очі були, мабуть, по п'ять копійок, бо Ілля, озирнувшись, розсміявся, а потім геть неочікувано підхопив Дарину на руки і спитав:

— Ти що, справді думаєш, що я хочу тебе притопити? Ти мені ще потрібна жива, — весело підморгнув. 

Дарина мовчала, зніяковівши. Зовсім не розуміла ні його поведінки, ні того, чому вона в його обіймах. Менше доби знайомі, а він поводиться, ніби вони зовсім близькі. 

— Що ти робиш? На нас вже всі дивляться! — прошипіла сурово.

— Хай собі дивляться. Хіба ми щось погане робимо? Я вчу тебе плавати, бо не годиться бути на морі й сидіти по коліна у воді, — все жартував та сміявся Ілля. 

І хоч ситуація неоднозначна, та Дарина зловила себе на думці, що їй подобалось бути в обіймах колеги, симпатичного, високого брюнета з карими очима та щирою посмішкою. Саме таким він був. Нічого сказати, дуже привабливий чоловік. Щоправда, Дарині здалось, що він трохи молодший. Їй вже все-таки сорок два. 

— Ілля, будь ласка постав мене на ноги.

— Якщо я тебе поставлю, вода накриє з головою, — попередив він. 

— Ну то віднеси ближче до берега. Будь ласка, мені незручно, правда.

— Чому ти така серйозна?

— Нормальна я. Все, до берега! 

— От як поцілуєш, то віднесу. 

Ще чого?! Який нахаба!

— Не дратуй мене ще дужче! — включила свій командний тон начальника. 

— Добре, — посміхнувся і почав виходити ближче до берега. — Але не забудь, красуне, поцілунок за тобою, — примружив очі. 

Дарина не знала, що й сказати. Очі Іллі випромінювали сяйво, безтурботна посмішка, мужнє тіло… Він її і бентежив, і приваблював. Стільки всередині намішалось відчуттів вмить, що хотіла і побити, і обійняти, і нікуди не відходити. Наче магніт був всередині цього чоловіка. Дарина навіть боялась глянути йому у вічі. Боже!  Доросла жінка, а чомусь відчувала себе десятикласницею. Мабуть, просто ніхто давно так активно не проявляв до неї увагу. Дарма що стільки років заміжня була. От і сама розучилась фліртувати, приймати компліменти. Відчувала себе дуже скованою. 

— Все, годі. Вся наша група вишикувалась в ряд і спостерігає за нами.

— Добре, Даринко, буду тримати себе в руках, але, повір, це дуже важко, я поряд з тобою втрачаю голову, — прошепотів на вухо Ілля.

Дарина лише подивилась суворо. Ну-ну, все ясно: віртуоз у навішуванні макаронів на вуха. Зрозуміло, чому в неї таку реакцію викликав. Вміє жінкам мізки пудрити. Бабій!