Глава 1

— Доброго дня, Вікторе Петровичу! Ви мене викликали? 

— Так, Дарино Борисівно, проходьте, сідайте. Є для вас гарна новина. 

— Ой, це вже цікаво, — посміхнулась Дарина. 

— Вам не потрібно розповідати, що ваше відділення займає перше місце по всіх показниках. 

Дарина промовчала, лише злегка кивнула. Так працювала вона сумлінно. Керувала невеликим відділенням. Основним напрямком роботи  організації, в якій вона працювала, було надання грошових займів, а ще страхування та туризм. 

— Тож ми вирішили вас заохотити, — продовжив начальник, — і даруємо семиденну відпустку в Хургаду. 

— Вау! — посміхнулась. 

— Це буде відпочинок з приємними робочими елементами. Тобто їде група осіб, пов’язаних з туризмом. Ви там будете відпочивати, але вам кожного дня будуть проводити екскурсії по готелях Хургади. Вам буде дуже цікаво, повірте, я нещодавно з дружиною повернувся з такої поїздки в Туреччину. Ми отримали дуже цінну інформацію, поспілкувались з колегами і чудово провели час.

Якщо чесно, Дарина була не здивована, тому що їй вже по секрету розповіла секретарка боса, але зробила вигляд, що нічого не знала, і з радістю подякувала начальнику.

До себе у відділення не йшла, а мов на крилах летiла. Потрібно було ще багато справ вирішити, а часу мало, бо вже за два дні вона вирушала до Єгипту. 

— Привіт, дівчата! Як справи?

— Та в нас все добре. Кажи, чого тебе викликали? — запитала інспектор Ганна. 

— Я лечу у відпустку на сім днів у Хургаду, — з посмішкою і викрутасами, схожими на танці, сповістила Дарина своїм підлеглим. 

Ганна завжди заздрила Дарині, цього разу теж скривила обличчя і з єхидною посмішкою проговорила:

— Звісно, начальникам завжди щастить. 

Касир Людмила була зовсім іншою — позитивна і добра людина. Вона завжди підтримувала Дарину, у всьому допомагала і раділа разом з нею. І цього разу Людмила, не зважаючи на Ганну та її незадоволення, підскочила до Дарини й обійняла.

— Я така рада за тебе! Ходімо в кабінет, розкажеш, що та як.

Не зволікаючи ні миті, пішли в кабінет Дарини і зачинили двері. 

— Проходь, Людмилко, сідай. Ну, що я тобі скажу, відпустка буде з робочою ціллю, але, оскільки я сама не планувала нікуди їхати, то й такою відпусткою я навіть дуже задоволена, — розвела руками.

— Так, Дарино Борисівно, тобі ця відпустка, як ковток води у спрагу, після пережитих нервів через розлучення. 

Аж очі примружила. Стільки років подружнього життя, стільки труднощів пережила з чоловіком, а що отримала натомість? Нерви, тотальний контроль, скандали без жодного приводу, а потім ще й про зраду дізналась. Зрештою, терпець увірвався. Навіть заради дитини жити з чоловіком вже не хотіла. Правда, зараз розуміла, що для дитини жодної користі з того, щоб батьки жили разом, якщо вони постійно сваряться. Але це розуміння прийшло з досвідом. 

— Ой, Людмило, не згадуй те жахіття! — зітхнула важко.

Розлучення теж було випробуванням. Колишній чоловік не міг розійтись без нервів. Бо й справді! Як вона посміла від нього піти?!

— На щастя, вже все позаду, — сказала Людмила з усмішкою. — Ти там відірвись на повну, щоб минуле навіть і не згадувати. Маєш приїхати повна сил і в гарному настрої.

— Так я і зроблю.

Засміялись обидві. 

— Тільки от вам, дівчата, трохи тяжко без мене буде. Клієнтів багато.

— Не зважай на це, впораємось, — махнула рукою Людмила. — Ганна, хоч ядом бризкає, але в роботі теж звір, — засміялась, прикриваючи рот, щоб колега не почула. 

— Де ще вона в нашому місті знайде таку хорошу роботу з преміями? — підморгнула Дарина. — А цього разу вона ще й отримає зарплатню більшу, бо буде мене підміняти.

Людмила кивнула, погоджуючись.

— Отож. Тому ні про що не хвилюйся і спокійно збирайся в подорож.

— Ох! — обхватила долонями обличчя Дарина. — Мені ж іще валізи зібрати треба! А що брати? Гадки не маю… Я років сто не їздила відпочивати!

— Головне, окрім зручного одягу, візьми щось звабливе, жіночне… — загадково стрільнула очима Людмила.

— А це ще навіщо? — засміялась Дарина.

— Як навіщо? А відірватись? — округлила очі.

— Я не те мала на увазі, — махнула рукою Дарина. — Так… Картинку змінити, — помахала перед очима.

— А хто сказав, що ця картинка має бути пейзажем? — підморгнула Людмила.

Дарина лише закотила очі. От чого-чого, а романтичного настрою в неї не було. Та ще й курортна романтика! Ні, це точно не для неї.

Дорогі читачі, рада вітати вас у своїй новинці! Нехай ця легка, трохи авантюрна історія подарує вам гарний настрій!