10

А після я справді заснула.

Прокинулася перед світанком, з подивом виявивши, що парочка свічок, з тих, які Ред не загасив, не зменшились ані на сантиметр.

Дивно, у моїй кімнаті вони згоряли, як і належить свічкам, обпливаючи калюжками воску. А тут наче завмерли і продовжували світити, не змінюючись.

Потрібно буде глянути у коридорах. Схоже, магії у цьому замку більше, ніж уявлялося.

Позалипавши на свічки, я повернулася до ліжка.

– Не спиться? – пролунав вкрадливий голос мого нинішнього роботодавця.

– Думаю... – промовила я.

Але договорити не вдалося: двері раптово відчинилися.

На порозі стояла Сіміра власною персоною, у супроводі молоденької темноволосої дівчини – мабуть, тієї самої служниці.

У фіалкових очах нареченої відбилася скорбота всього світу, вони повільно, дуже вродливо наповнилися сльозами – великими та чистими, наче діаманти.

– Редіссоне! – тремтячим голоском пробурмотіла вона. – Як це розуміти?

– Ніяк, – озвався наречений. Я так і не зрозуміла, що в його обличчі переважало: дещиця збентеження або роздратування. – Арті хотів, щоб нова няня ночувала з ним, а я приглянув.

– Вам нема про що хвилюватися, – підтримала я, хоча, зізнатися, у душі виникло бажання відтягнути її за волосся. Щоб менше прикидалася.

Ну і позубоскалить заодно. Тому що, якби я була уродженкою цього світу і мала хоч якийсь шанс, я б, мабуть, поборолася з нею за чоловіка. Попри все, він мені подобався!

– Я не хвилююся, – прохолодно промовила вона. – Все розумію: у принца має бути постільна грілка, поки нареченій цнота не дозволяє виконувати свої обов'язки.

Ах ти г... грілка! Я не знала: чи то висловити все, що про неї думаю, чи то радіти, що їй цнота не дозволяє. Чомусь стало дуже приємно, що Ред із нею не спить!

– Ви усвідомлюєте, що і кому кажете? – холодно став на захист нашої загальної честі принц. – Ви не тільки образили Діну своїм припущенням, але й мене!

Ах, якби не його вчорашня поведінка, я б повірила!

Хоча... може, він і дійсно лише перевіряв мене? А насправді нічого не хоче...

– Невже вас і малюк у ліжку не збентежив би? – підтримала я настрій принца, зображуючи здивування.

Навіть Редіссон глянув на власного сина між нами.

– Мамо? – сонно пробурмотів Арті.

– Ви розбудили дитину! – звинуватив наречену принц, і мені насилу вдалося стримати посмішку. – Будьте ласкаві покинути кімнату!

– Я зайшла перевірити, як Арті почувається, – на всю користуючись своїм ангельським личком, відразу перевзулася в стрибку Сіміра.

– Ми ж поїдемо до Кінти, так? – з надією спитав Артоні, хапаючи мою руку.

Білобриса ледь стримала роздратування.

– Авжеж, – усміхнулася вона, намагаючись перетягнути увагу на себе. Але, натрапивши на похмурий погляд господаря, воліла відкланятися: – Піду збиратися, ти теж поспішай, мій милий!

Не знаю, кого з двох вона назвала «милим», але відреагували обидва однаково кисло.

– Нумо, Арті, в туалет і вмиватися, – м'яко підштовхнула я малюка.

Той піднявся з ліжка і радісно помчав до ванної.

Провівши поглядом двері, що зачинилися за Симірою, я обернулася до Редіссона і з усім співчуттям, на яке була здатна, поцікавилася:

– У вас зовсім погано з нареченими? Так?

Ред нахмурився:

– Ви це до чого? – уточнив, відчуваючи каверзу.

– Не можу уявити собі причин, з яких розумний, вродливий, багатий чоловік і взагалі принц повинен одружитися з такою... фальшивою дівчиною.

– Я бачив, що вона вам одразу не сподобалася, – сухо відповів розумний і вродливий. – Але тим не менш, я на ній одружуся. І так, на жаль, з аристократками некромантами у нас не дуже.

Не знаю, чи хотів він зачепити мене, але слова пролунали саме так. «Безрідну дівчину заміж не візьму», почулося між рядками.

– Співчуваю, – хмикнула я, підводячись.

Мені нема діла до його особистого життя! До його наречених та всяких умовностей!

– Мамо! – з ванної з'явився Арті, а слідом за ним з побоюванням визирнув той самий скелет. – Марті хоче піти з нами!

Це що ж, він туди вночі прокрався? Я пам'ятаю, як виходив у коридор!

Одразу в голову злетілися картини, як нас сплячих розглядав порожніми очницями скелет. Пересмикнувшись, я спробувала відігнати ці думки. Подивилася на Реда, не цілком уявляючи, чи хороша ідея.

У нашому світі, напевно, всі хлопці бігли б услід за тими, хто вигулює скелета. Хоча, якби він не мав пульта управління – то вже не впевнена...

– Діна – твоя нянька, Артоні, – примхливого принца хвилювало зовсім інше.

– Неправда! – уперто насупився малюк. – Вона моя мама! Я кликав її, кликав, і вона прийшла!

– Звичайно, прийшла, – я скоріше обійняла його. – Редіссоне, що ви скажете щодо ідеї взяти з собою скелет?

– А як йому заборонити? – знизав плечима Ред. – Якщо вже заманулося піти з нами, то й побігти за каретою може.

Він глянув на сина з його «поробкою», підводячись. І довірливо додав:

– Якщо чесно, я навіть не знаю, кому з цих двох заманулося. Але в їхні стосунки не лізу.

Ну, мабуть, правильно. Впевнена, що побажай він – зміг би змусити дивну нечисть сидіти на місці. Але давав синові певну свободу дій.

Той, до речі, розквітнув у відповідь. І я вирішила, що напрямок виховання в цілому обрано вірний. Ну, якщо опустити всякі похмурі дрібниці інтер'єру.

Залишивши нас вмиватися та одягатися, кронпринц вирушив до себе. Я зазначила, що ковдру не забрав, і все не могла зрозуміти, як це розцінити.

– Не хочу снідати із Сімірою! – заявив малюк без особливого ентузіазму, натягуючи светр.

– Я теж, – змовницьки шепнула я.

А взагалі... нам же не наказували з'явитися до їдальні.

– Може, нам покликати Жатту? – запропонувала.

– Гаразд! – зрадів він.

– У тебе є зв'язок із нею? – я ще вчора запідозрила, але служниця справно нас годувала, тому спитати не довелося.