6

– Він сам до мене прибіг! – обурилася я, відчайдушно бажаючи з'ясувати, як Редіссон подолав велику залізну клямку. Невже зніс разом із дверима?!

М'язи на його руках та грудях виявилися ще більшими і рельєфнішими, ніж уявлялися під сорочкою. Ох, який же чоловік пропадає!

– А ми почистили зуби! – похвалився малюк, відволікаючи на себе увагу.

– Молодці, – усмішка некроманта вийшла змученою, більше схожою на судому.

Він ще раз окинув нас поглядом:

– Арте, але в тебе ж у ванній повно іграшок.

– Наступного разу будемо купатися там, – відповіла я з готовністю.

– Ідемо, переодягну тебе до сніданку, – гнув свою лінію Редіссон.

Малюк глянув на мене, і Ред вирішив спрацювати на випередження:

– Діно, ти теж запрошена.

– Нехай хтось принесе його речі, я все зроблю, – промовила я, підводячись.

Редіссон ступив уперед, подаючи мені руку. А його погляд ковзнув по вирізі халата – зверху вниз, поки я спішно стулювала поли.

– Мамо? – занервував Арт.

– Я тут, крихітко. Не бійся.

Кивнувши, він почав катати по поверхні води уявний човен, видаючи всілякі звуки. Але час від часу скоса поглядав на нас.

Повернувшись до Реда, я тихо запитала:

– Він сказав, що няньки в нього зараз немає?

– Я думав, вона якось винна у його страхах. Арт завжди був жвавим хлопчиком, доки не почалося... це. Але вона пішла, а страхи лишилися.

– Вона хоч жива була? – буркнула я.

– Звичайно, – з виглядом «я ж не ідіот» відгукнувся Ред.

– А Сонік? Чому він більше не охороняє його? Арт знову чогось злякався.

– Сонік може приходити лише уві сні. Сам я навчився викликати його, не засинаючи, вже дорослим. Але бакку теж не з усім здатний упоратися. Проти сильних впливів він безсилий.

На порозі з'явилася Жатта, змусивши мене здригнутися. В руках вона тримала речі Артоні та рушник. З кімнати лило яскраве сонячне світло, частково освітлюючи і ванну.

Нині служниця виглядала не так лячно, як уночі. І очі більше не спалахували при погляді на мене. Але я все одно відчувала напругу поряд із нею.

Ред прийняв одяг, і Жатта відразу розвернулася.

– Гаразд, Діно, – промовив принц. – Одягни Арті, і приходьте до їдальні. Арті, покажеш, куди йти, гаразд?

– Добре! – відгукнулося дитя.

– Мені теж треба привести себе в порядок, – Ред машинально пригладив волосся.

Ледве не ляпнувши, що й так цілком чудово, я прикусила губу. І постаралася повернути думки від рельєфної мускулатури до головного:

– Я можу побути його нянею. І заразом постараюся допомогти з'ясувати, що відбувається.

Ред глянув на мене, ледь примруживши очі.

– Потім поговоримо, – промовив, розвертаючись.

Я не без страху визирнула до спальні. Двері справді розлетілися в щепки.

– Накажу прибрати, – трохи поморщившись, промовив принц.

Пофіг щодо «прибрати», але без дверей я точно спати не ляжу!

Вголос не сказала, але це, напевно, виразно читалося в моєму обличчі. Втім, некромант туди не дивився – його погляд зупинився на корсеті та панталончиках, які сушилися на каміні. Брова підвелася, він трохи озирнувся – і я з усіх сил постаралася не почервоніти. Зрештою, пральню мені не виділили!

Втім, схоже, пральня була найостаннішим, про що він думав – навіть мурашки побігли по спині від ледь вловимої усмішки, що ковзнула на його губи. Він знову розвернувся.

Безперечно, йому подобалося те, що бачить. А ось мені...

Звичайно, він чоловік що треба. У моєму світі таких днем із вогнем не знайти!

Та ось залипає він не на моє справжнє тіло, а на якесь перше зустрічне дівчисько. Принц же, і мабуть у жінках собі не відмовляє! Навіть за живій нареченій!

І ось це вже швидше злило.

Поки я намагалася розібратися у своїх почуттях, Редіссон поспішив покинути нас.

А я повернулася до Артоні, боячись залишати його надовго.

Він так відчайдушно потребував ласки та турботи! І мені так подобалося загортати його в рушник, одягати, розповідати історії, які він слухав, відкривши рот.

А ось починати розмову про те, що його лякає, я побоялася. Схоже, він і сам до ладу не міг цього зрозуміти і описати.

Малюка я одягла, на себе теж довелося натягнути вчорашню сукню.

Коридор залишався темним, біля дверей продовжували горіти свічки – вікна були лише на сходах, одни з яких ми пройшли, спускаючись до обідньої зали.

Артоні так міцно стискав мою руку, що серце обливалося хвилями ніжності. Як же йому тут, мабуть, самотньо!

І хто сказав, що він обов'язково має стати некромантом? Може, це тато так хоче? Адже Ред сам говорив щось про те, що Арт незвичайна дитина...

Коли ми увійшли до зали, Сіміра та Редіссон уже знаходились там. Сиділи в торцях старовинного довгого столу – осіб на десять, не менше.

Нам з Арті стояли тарілки одне навпроти одного, але я принципово сіла поряд із ним. І посунула собі свою.

Ред покосився, але нічого не сказав. Сіміра зневажливо скривилася.

Зал здавався настільки ж готичним і похмурим, як і весь палац. І високі стрілчасті вікна, і стеля, що губилася в тінях, і стільці з високими спинками. Навіть світло з вікон не могло затьмарити своєрідного похмурого шарму цього місця.

– Чи не представите дівчину, яка удостоїлася честі снідати з кронпринцем? – промовила Сіміра з усмішкою, але за її словами ковзнуло щось холодне, неприємне. – Ви, мабуть, із багатої родини? – фіалкові очі невинно плеснули віями.

Сумніваюся, що я чимось схожа на даму з багатої родини. Здається, це була така собі завуальована образа.

Але придумати відповідь не встигла: Ред раптом глянув прямо на наречену і повідомив:

– Діна – нова няня Артоні.

– Але... – Сіміра затнулась, і, мабуть, вирішила не вивалювати при мені відвертих підозр.

– Сіміра Кекс, моя наречена, – відрекомендував і її галантний кавалер.