4

Редіссон повів мене вниз, на перший поверх монументального і трохи похмурого замку. Всередині ворушилося неприємне роздратування від думки, що некромант веде мене в цю малу чайну, де чекає білосніжна зарозуміла дівчина. А якою ще бути майбутній королеві?

Але Ред наблизився до інших дверей. Високе полотно темного дерева покривали різьблені символи, незрозумілі знаки та руни. Від них прямо віяло холодом та небезпекою.

– Мій кабінет, – промовив принц, кинувши на мене погляд. І додав: – Навіть не намагайтеся увійти сюди без мене.

Дочекавшись мого кивка, Редіссон торкнувся пальцями стулки – і тільки тоді я зрозуміла, що на ній немає ручок.

Але двері слухняно відчинилися, відкриваючи велике приміщення. Просторе і похмуре, під стать усьому замку.

– Ти так іміджу дотримуєшся, чи дійсно подобається вся ця готика? – не стрималася я.

– Готика? – здивовано перепитав принц.

– Ну... обстановка, – озвалась я. – Мрачняк, того й дивись скелети полізуть з усіх шаф.

– Без мого дозволу не полізуть, – цілком серйозно запевнив мене Ред. Я аж закашлялася.

Шафи в кабінеті справді малися, займали дві стіни – одну за столом і одну поряд, навпроти вікон. З такими ж темними, різьбленими стулками. Не здивуюся, якщо за ними справді мешкають скелети, і в прямому, і переносному сенсах.

Єдина тепла пляма – камін – давав достатньо світла і добре прогрівав.

Хазяїн посадив мене в крісло навпроти високого ростового дзеркала. І знову, не без внутрішнього тремтіння, я роздивлялася своє нове тіло.

Досі події розвивалися так швидко, що мені до ладу не було коли подумати про те, що відбувається! Напевно, навіть не до кінця вірилося у те, що все це коїться насправді!

І тільки тепер, дивлячись на дивне відображення і точно усвідомлюючи, що воно зараз належить мені, я раптом відчула, як усвідомлення та паніка починають сповнювати душу. Я гадки не мала, як повернутися назад, та й взагалі, чи можливо це!

Але віддатись рефлексіям і панічним атакам мені не дали.

– Просто сиди, – промовив Ред. – Я покличу твій сутінковий зліпок, і він мені все скаже.

– Не розумію, – нервово відповіла я.

– Некроманти здатні закликати зліпки людей зі світу тіней. Як і деякі маги Життя. Вся справа в тому, що на відміну від самої людини, її сутінковий зліпок не може брехати вищим магам. Але ти нічого не побачиш і не відчуєш... – затнувшись, він глянув на мене і поправив сам себе: – Не повинна.

Принц наблизився до однієї з шаф, розкрив стулку. Мені не було видно, що всередині. Але повернувшись, Ред почав розкладати на столі переді мною кілька предметів зовсім незрозумілого призначення.

Металеву бронзову табличку з вибитими на ній знаками, тонкі спиці у вигляді блискучої оксограми, парочку хитромудрого виду судин, кілька необроблених різнокольорових каменів. І, нарешті, кристал із таким собі гачком на кінці.

У паніці я спостерігала за його руками, з яких виходили темні нитки, огортали в одному йому зрозумілій послідовності предмети, вились по спицях, наповнювали руни. І думала лише про те, чий зліпок він викличе!

Мій? Чи цієї дівчини, в тіло якої я потрапила?

І коли в дзеркалі почало збиратися туманне марево, забувши про обережність, я жадібно вдивилась у нього.

А воно – у мене.

Відокремившись від віддзеркалення, раптом подолало поверхню і зробило крок звідти.

Але я ніяк не могла роздивитися його чорт – вони зливалися, клубочилися серпанком! Я лише розуміла, що це дівчина. Оголена!

Редіссон теж пильно дивився на туманний зліпок, тримав тонкими темними нитками, що виходили з пальців і з того дивного гачка.

А я впадала в ще більшу паніку.

А раптом ця миловидна дівчина насправді найманка, яку підіслали сюди? І зараз вона все видасть...

Якось же вона опинилася в чортовому лісі саме тоді, коли там закликав хранителя малюк?

Чи це з'явився мій власний зліпок, і він видасть, що я тут чужа?

А ще я не уявляла, чи бачить некромант те саме, що я. І взагалі, вона що, не могла прикритись? Та хоч би тим самим мороком, про який він казав!

Ред щільно стиснув зуби і ніби хотів відвести погляд – але мав продовжувати дивитися на неї. Я аж занервувала: що там витворює мій зліпок? Що показує принцеві?

Його м'язи напружилися під тонкою сорочкою, і я зненацька подумала, що у своєму світі таких мужиків бачила тільки на обкладинках та в кіно! А тут ось він, поруч сидить, без жодного фотошопу. Так і захотілося підійти та помацати...

Ох. А раптом зліпок видасть йому мої думки?

Намагаючись не зніяковіти, я прикусила губу.

Очі некроманта дуже вже дивно спалахнули – як для чоловіка, який збирається одружитися!

– Ти – сутінкове відображення цієї дівчини? – спитав він трохи хрипким голосом, і серце знову тьохнуло. Зараз скаже, що ніяка вона не Діна!

Але ні, відображення нічого не казало. Лише кивнуло. Світло каміна окреслювало контур грудей, плоский живіт, тіні від полум'я танцювали на стегнах.

Редіссон проковтнув, але твердо продовжив.

– Ти з'явилася тут із наміром завдати шкоди мені чи Артоні? – поставив питання, яке вважав найважливішим.

Відображення кілька миттєвостей вдивлялося в його очі, змушуючи мене покриватися холодним потом. Потім повільно похитало головою.

Полегшення буквально заструменіло по венах. Ред теж відкинувся на спинку.

Дівчина раптом обвела губи блискучим вологим язиком.

– Тебе звуть Діна Трой? – некромант залишався непробвним.

Я вчепилася в підлокітники. Сутінковий зліпок повів плечима в неясному жесті – але принц Темряви і чого там ще, схоже, звик тлумачити дивні рухи дивних створінь.

– Діна, але не Трой? – вмить просік.

Дівчина, клублячись, кивнула, еротично запустила палець у рот. Ще й стегнами вильнула!

Ні, ну я, звісно, оцінила зовнішність свого нового знайомого. Статну фігуру, міцні м'язи, вольове обличчя... Але не настільки, щоб вішатися на шию!