Розділ 7.

Адам.

Я не знав, що цей п'яний придурок, що похитуючись йшов до нас — її хлопець. Спершу думав, що черговий алконафт просто йшов шукати, де можна догнатись чимось горючим. Але коли мала сказала, що це і є її Вітя — вирішив поговорити з хлопцем. Та щойно я вийшов, зрозумів, що говорити можна лише з тим, хто може скласти два слова до купи.

— То ти новий йобар?

— Що пробач?

— Я до підлещувався пів року, а вона, як бачу, по койках інших скаче! Ну як вона тобі? Глибоко бере? Бо зі мною вся така правильна — до весілля ні-ні! — і сміється так бридко, що до мене долинає його перегар.

— Закрий пельку і йди, поки є шанс! — ричу крізь зуби, але той лише дужче розпалюється.

— Шлюха вона! Думаєш, що зможеш її так просто трахнути, вона перед тобою відкриється та дасть доступ до таткових грошей?

У цю мить я був готовий його вбити, але він замахується і я ловлю його руку в повітрі, викручуючи її, та кличу охоронців, що курили неподалік. Коли його забирають, встигаю лише сказати:

— Ще раз побачу тебе біля Мирослави — закопаю!

Намагаючись не злітати з котушок повертаюсь до авто, мов нічого не трапилось. Хай мала краще думає, що я — козел, ніж розчаровується у всіх чоловіках. Позлиться, побіситься і забуде. Так буде краще за те, якщо вона сама помилиться і зрозуміє, яке він лайно.

Увесь час мала злюка пропалює мене поглядом, в якому читається: "Я видеру твою душу", але це дурня. Нехай собі злиться. Аж раптом, помічаю, що мала плаче. Переводжу погляд у бік, в який дивилась вона, і бачу ту малу сучку, що вчора була в неї. Її лапає той придурок, і вони цілуються. Чо-о-орт, ну от. Хотів, щоб Мироська просто забула про нього за кілька днів, а виходить, що тепер мала знає, що таке зрада. Виходжу з авто, намагаючись подавити в собі бажання убити його. Якби сильно мене не дратувала мала, але жодна дівчина не повинна знати, що таке зрада.

Далі все, як у тумані, я беру його за грудки, дівка, до якої він присмоктався пищить. П'яний Рембо замахується, я б'ю його, він мене. І нас скручує охорона.

— Адаме! — суворий голос Анатолія вириває мене зі спогадів.

— Анатолію, де мама?

— Ната зі Славою. Це що таке? Я тебе просив приглянути за нею, а не влаштовувати бої без правил! — він лютує, а мені смішно. Я б і сміявся, якби не розбита губа.

— Там Вітя намалювався. От ми і поговорили.

— Адам, я просив не пускати її до нього, а не битись! ТИ розумієш, що таке — репутація?

— Репутація, це те, що втратила б ваша донька! Я не знаю, що вона знайшла в ньому, але він явно знайшов у ній, лише ваші гроші, про які так добре мені розповідав, у перервах між облапуванням її подруги! 

— То ти так... за неї? — він замовк і просто дивився на мене.

— Якби там не було, але якщо ми невдовзі станемо сім'єю, я б не хотів, щоб якийсь придурок користувався моєю сестрою і розпускав про неї плітки. А цей, окрім усього, ще й на її очах зрадив.

— Дякую, — він простягнув мені руку і я її потис.

За годину ми були вдома. Мама поїхала з малою, а я з Анатолієм, що всю дорогу розповідав мені про те, як хвилюється за доньку. З одного боку я розумію його, а з іншого? Якби в мене була донька-підліток, я б ні за що не відпустив її саму з таким типом, як Вітя. Фу! Навіть пригадувати бридко!

Прийнявши душ, завалився на ліжко і миттєво відключився. Вранці ще з Катрусею поговорити треба. Пояснити, що тепер у мене є сестра, і чому я такий "гарний", але вона ж колись казала, що мені личить фіолетовий. От і буду з гарними фіолетовими синцями.

Мирослава.

Приїхавши додому, Наталя принесла мені в кімнату чай та склянку з водою, в яку був накапаний пустирник. Дивно, але вона не дорікнула мені жодного разу, лише обіймала і казала, що все буде добре. 

— Славо, тобі треба поспати. Випий чай і лягай. Вранці завжди стає легше.

— Ви не розумієте, через Адама мене Вітя кинув! І через те, що був злий він вирішив мені показати, кого я втратила!

— Я не знаю, які у вас були стосунки, але я знаю свого сина. Він не став би цього робити без причини.

— Причина одна — він гівнюк!

— Не без цього, — усміхнулась вона і, обійнявши мене, вийшла з кімнати.

Я випила чай, і пішла до туалету. Проходячи біля кімнати братика у мене народилась гидка ідея, яку я зобов'язана втілити!

У кімнаті було темно, монстр спав без задніх ніг. А він нічого так — гарна фігура, от тільки нижня частина захована піжамними штанами, але верх — дуже, навіть, нічого так. Я знайшла його телефон на тумбочці.

Два повідомлення від "Кошеня". Ну-ну, няв, бляха.

Швидко влізла на ліжко і лягла поряд. Монстр перевернувся і я затримала дихання, щоб не розбудити його. Але він міцно спав. Поклавши голову йому на плече, я потягнулась до його щоки і поцілувала, фотографуючи це. Бісів спалах. Аби не прокинувся. Але ні, де там. Спав як немовля. Фото вийшло гарне, мов ми справді парочка. Швидко надіслала це "Кошеняті", додавши підпис: "Вибач, він спить, дуже втомився".