Розділ 6.

Автор.

Вечеря минула спокійно. Ніхто не промовив ані слова, і вже за двадцять хвилин усі розбрелись по своїх кімнатах. Наталя ж переминалась з ноги на ногу біля дверей кімнати Анатолія. Врешті, вона постукала у двері, очікуючи відповідь. Чоловік визирнув і здивовано поглянув на жінку.

— Ти чого стукаєш?

— А як я маю дізнатись — можна мені входити чи ні?

— Просто відкривши двері. Заходь давай.

Вона увійшла і опинилась у невеликій темній кімнаті. Обережно сівши на край ліжка, жінка поглянула на свого "чоловіка на рік" і, важко зітхнувши, заговорила:

— Я хотіла поговорити з приводу компанії.

— Не хвилюйся за це. Я переказав гроші на рахунок ще вчора ввечері. Тож у понеділок ти зможеш погасити борг перед банком.

— Дякую, — вона полегшено зітхнула і встала, щоб вийти. Але чоловік взяв її за руку і поглянув у обличчя.

— Я хотів поговорити. І перепросити за Славу. Я розумію, що поставив вас із сином у таке становище, що ви тут, мов на лінії фронту. Я докладу усіх зусиль, щоб вона прийняла вас. Ну а ти вже спробуй зробити все, щоб вона відчула жіночу ласку і любов.

— Я пам'ятаю нашу угоду.

— Нато, я справді хочу, щоб це була не угода. Щоб ти прийняла мою доньку. Я бачу які в тебе стосунки з сином, і хочу, щоб ти так само ставилась до Слави. Не тому, що повинна, а тому, що ти — мама.

— Толю, я розумію тебе. І я розумію її. Вона — дівчинка, що залишилась без мами тоді, коли їй це було так потрібно. Для мене це теж уже не угода, а бажання допомогти дитині. Нехай не рідній, але кажуть же, що чужих дітей не буває. Мені просто складно. Дай трохи часу. 

— Слава?

— Ні. Це особисте.

— Тільки не кажи, що в тебе хтось є і що він знає про нашу угоду? — чоловік одразу змінився в обличчі і його погляд став колючим.

— Звісно є. Мій чоловік. І своїм перебуванням тут, брехнею сину та загрозою втратити роботу усього нашого життя — я зраджую його пам'ять. 

— Не можна зрадити тих, кого немає з нами.

— Це надто складно пояснити.

У голові чоловіка промайнула чудова ідея, він усміхнувся і, поглянувши на Наталю, уже все точно вирішив. Завтра він зробить сюрприз для дітей і для Наталі. По-перше, йому потрібно познайомитися з жінкою, з якою він одружиться. А по-друге, дітям потрібно подружитись.

Мирослава.

Який придурок придумав, що нам потрібно зібратись о сьомій ранку за сніданком? Хоча я здогадуюсь який — той, що живе в сусідній кімнаті за стіною! Козляра! Це точно його план по "зведенню самотніх сердець". Внизу вже очікували мешканці цього дому. Але судячи з вигляду мого брата, він теж був дещо спантеличений — принаймні, якби це була його ідея, то він не виглядав би так розгублено. Та й лише ми з ним тут у піжамах і з безладом на голові. Господи, та в нього ж волосся кучеряве вранці. О-о-о, тепер називатиму його "Баранчик Шон". Проходячи повз, тихо проспівала:

— Баранчик Шон, Баранчик Шон, він друг дітей, але з таким густим руном.

Судячи з обличчя Адама, він почув мою ранкову оду його волоссю. Хлопець хмикнув про себе, але мовчки став поряд і поглянув на батьків, що вже з самого ранку сяяли, мов нова монета і були одягнені в джинси та футболки. Наталя все ще була в чорному, але цього разу не була схожа на гота. Я помітила, що в жінки гарна фігура, попри її вік, сьогодні вона була без макіяжу і виглядала років на сорок п'ять, але точно не на п'ятдесят один. Батько радісно повідомив нам феноменальну новину, від якої я зненавиділа нових родичів ще більше.

— Сьогодні ми з Наталею поїдемо відпочити на природу, а ви двоє — їдете на концерт, про який так мріяла Слава. 

— Я поїду з Вітькою.

— Ти їдеш із Адамом і це не обговорюється. Ти хотіла концерт — ти отримаєш концерт. Адаме, ти відповідаєш за сестру. Якщо до неї наблизиться Віктор — відповідати будеш ти. Сніданок приготуєте вдвох. Ми повернемося пізно, або взагалі завтра вранці, тож сподіваюсь на вашу розсудливість, діти.

— Я беру мамине авто, бо моє залишилося вдома, — після цих слів, він, мов нічого не трапилось, пішов назад у свою спальню. Я ж стояла і дивилась то на тата, то на Наталю.

— Якщо це жарт — він невдалий. Я їду з Вітькою!

— Або ти їдеш з Адамом, або сидиш вдома.

— Я нікуди не їду!

— Добре, тоді Адам поїде зі своєю дівчиною, — радісно відповіла Наталя і вийшла з будинку. Сто-о-оп, у Баранчика Шона є дівчина?

— У нього, — я вказала поглядом на другий поверх, — є дівчина?

— Ну от, чудова нагода дізнатися про свого брата більше. У холодильнику є продукти, тож з голоду не помрете, а ми поїхали.

Він вийшов слідом, а я залишилась посеред вітальні. У піжами з єдинорогами і океаном запитань у голові.

Адам.

Набравши маму у своїй кімнаті, виявив що її телефон уже вимкнений. Ну і що мені робити з цією інформацією? Я взагалі сьогодні мав з Катрусею піти в ресторан. Давно обіцяв провести весь вечір разом, а тут, як сніг на голову, о шостій ранку Анатолій ввалився і, ледь не під страхом смерті, змусив мене поїхати з малою зміюкою. Бачте, у неї хлопець є, який йому не подобається. А мені він не подобається, то що я повинен тепер маму скрізь супроводжувати, щоб він не підходив? Дурня якась!