Розділ 5.

Мирослава.

Внизу був накритий досить щедрий стіл — і м'ясо, і овочеві салати, і навіть кілька видів кексиків на підставці. Цікаво, це в мене тепер завжди буде така трапеза, чи лише сьогодні, щоб запудрити мені мізки і задобрити? Не дарма ж кажуть, що сита жінка — добра жінка.

— Славо, я не знала, що ти любиш, тому сподіваюсь, що тобі сподобається, — Наталя лагідно усміхнулась, вказуючи мені на місце, навпроти її сина. Всередині заворушилось знову те гидкеньке відчуття сорому перед нею. Але я швидко з ним впоралась і вирішила бити на ураження.

— Дякую, але я на правильному харчуванні, а тут усе таке жирне. Я краще приготую собі щось сама.

— Славо! Сядь та їж! — гримнув тато, і я сіла. Десь на рівні інстинктів я знала, що коли він такий злий — краще не сперечатись.

Їжа була справді смачною. Що ж, один безсумнівний плюс у всьому цьому є. У нас ніколи не було прислуги, бо тато стверджував, що в щасливих сім'ях не місце стороннім, тож перебивались ми з ним або моїми підгорілими яєшнями, або його недовареними макаронами. Ну або просто замовляли їжу додому. Якщо мої нові родичі готуватимуть так щодня — я буду рада, може, навіть, попрошу навчити мене щось готувати. Врешті, у чомусь Наталя права — колись у мене буде власна сім'я і я повинна буду її годувати, щоб не стати вдовою раніше призначеного часу. Від цих думок я тихо засміялась, чим привернула увагу присутніх. Зацікавлений погляд тата змусив мене вдати, що я цілком поглинена смаженим м'ясом. Взагалі вечеря проходила в тиші. І з одного боку — це було добре, а от з іншого — якщо для реалізації мого плану внутрішнього перевороту сім'ї потрібно приспати їх пильність — варто зробити перший крок. Найкращий ворог — твій друг.

— Наталю, я хотіла перепросити.

— Не варто, усе добре. У тебе просто стрес від цього, але я сподіваюсь, що ми знайдемо спільну мову, — вона усміхнулась, і я лише зараз помітила, що рука тата лежить на її, і міцно стискає, підтримуючи. Від цього мені знову стало ніяково. Лють накотила з новою силою. Ця жінка влізла в мою сім'ю, відібрала мого тата, зайняла місце мами. І вона сподівається, що ми знайдемо спільну мову? Ну хоч тішить, що не планує подружитись зі мною!

— А як ви познайомились?

— Точно, як? — підтримав Адам, і ми поглянули на наших батьків. Кожен на свого.

— На одному з заходів. Ми ж працюємо в одній галузі, — швидко промовив тато, мов хотів якомога швидше закінчити цю розмову, але я повинна знати геть усе!

— На якому саме?

— Тебе на ньому не було, люба.

— Ну от тому і хочу знати. А ще, чим саме ви займаєтесь, Наталю?

— Компанія займається виготовленням меблів на замовлення.

— І давно ви в цьому? — цікаво, чи не татко допоміг їй у цьому.

— Ми з моїм покійним чоловіком починали все у дев'ятнадцять років. І поступово доросли до повноцінного меблевого цеху.

— А чому він помер?

Десь упала виделка. Я поглянула на джерело звуку і помітила, що це в Адама руки ростуть зі сраки. Він дивився на мене, мов кричав поглядом "замовкни", але мені ж цікаво. Ну реально, що як їй просто набрид чоловік і вона його позбулась? А що як тато в небезпеці?

— Славо! — крикнув тато, але я все ще дивилась на Наталю, очікуючи її відповіді.

— У нього був рак. Пробач, Славо, але я поки не готова про це говорити. Можливо, трішки пізніше.

— Нічого, я запитаю пізніше ще раз, — я посміхнулась і продовжила вечерю, зіставляючи дані. Отже, наша потенційна пані Довженко не убивала чоловіка. Це вже добре.

Решта вечері минула в тій же тиші. Лише іноді помічала, як мій зведений братик метає в мене блискавки поглядом, але мені-то що? Сподіваюсь, він допетрає, що до чого, і правильно зрозуміє мою записку.

Адам.

Сказати, що я хотів заткати їй рота — це те ж саме, що нічого не сказати. Бісить. Чорт, як же бісить мене ця дівка! Запитати таке в моєї матері? Їй би було приємно, якби я запитав у неї, чому померла її мама? Ну має ж бути в людини, хоч щось добре? Ну чому з усіх людей на планеті моєю "зведеною сестрою" мала стати саме ця мала вискочка?

Після обіду мама перепросила і пішла у свою кімнату, а я разом з "Толею" залишився прибирати стіл. Був здивований, що мала не запропонувала допомоги і просто втекла щойно доїла. Ще й посміла сказати щось про те, як "наша сім'я" готує. На правильному харчуванні вона, бачте! Та тебе б нагодувати добре, може подобріла б! "Толя" навпаки, викликався допомогти, і чує моя ж... п'ята точка, що не розмова про футбол на мене чекає. Зібравши волосся, розпочав миття посуду, поки новоявлений "татко" обережно вкладав залишки вечері у лотки.  І нарешті, я чую його голос. Ну почалось.

— Адаме, я хочу попросити тебе прийняти все це.

— Ти про залишки їжі? — я поглянув на його руки, що тримали лоток з салатом, і поглядом вказав на це. Чоловік засміявся. Ну точно неадекватний.

— У тебе гарне почуття гумору, ви зі Славою зійдетесь на цьому.

— Анатолію, я поважаю свою матір, я навіть, чесно, намагаюсь прийняти її вибір. Але з твоєю донькою я не збираюсь сходитись ані на ґрунті гумору, ані серйозності. Ця мала сучка довела мою маму до сліз у першу годину перебування тут!