Не пускайте близько до серця...
Самотні долі
***
Наш міст не раз гойдався під ногами,
Та ми долали боязнь висоти:
Самотні долі поміж берегами,
Хотіли одне одного знайти.
Ми закривали очі й знов ставали
На ці трухляві та крихкі дошки́ –
Зривалися, і знову вдвох пірнали
В пронизуючу течію ріки.
Ти відмовляв мене той міст палити,
І я послухала тебе таки –
Та щойно я наважилась ступити,
Як ти дістав з кишені сірники.
******
Так сталося, але мені не жаль –
Вже відболіло:
Тонесенька вольфрамова спіраль
Перегоріла.
Надірваним душевним сторінкам
Наклею смужки,
Спокійно, без надриву і без драм –
Та самотужки...
***
Уже свистить назад твій бумеранг –
Кидок був вправний, вітер у підмогу,
Я на коня ще налила йому сто грам,
Й дала гостинців торбу у дорогу.
Цей безпілотник збив мене добряче,
Але навчив, як ухилятись треба,
І розрізнять – де тепле, й де гаряче,
Що гріє, а що спалить й скине з неба.
#3743 в Різне
#971 в Поезія
#10068 в Любовні романи
#2440 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 18.03.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
