Не пускайте близько до серця...

***
Не пускайте близько до серця,
В кожнім серці своя глибина:
Хтось тихенько опустить відерце,
Хтось розкрутить корбу до дна.

Не пускайте до серця близько,
Щоб не грілась істота чужа,
Що так сяє напиленим блиском:
Буде злива — проступить іржа.

Роздивитися мудрість майте,
Бережіть свою душу в броні,
Як час прийде, то ви запитайте:
Серце ж скаже — пускати чи ні.

***
Здається, вже немає сил,
Й пора складати крила?
Що іспит долі підкосив,
І вже весна немила?

Що всі жахи́ і всі страхи́
Зібрались за спиною –
Й тебе женуть, як пастухи,
До програшного бою?

І грають стàвками, авжеж,
Ще й загинають пальці!
Чи вистоїш, чи знов впадеш
У цім смертельнім вальсі?

Їм перемогу святкувать
Давати шанс не треба!
Вставать з колін, чи не вставать –
Залежить лиш від тебе!

А десь є той, хто все б віддав,
Щоб мати твої крила,
Бо він ніколи їх не мав!!!
Лише молитву й силу.

Згадай про це, й не забувай,
Коли печаль нахлине!
Й ніяким смуткам не давай
Безжально бити в спину!


***
Я не скажу йому "люблю", бо він – не ти!
Не напишу йому "сумую" серед ночі,
Й не полечу до нього, просто буду йти –
Спокійним тихим кроком. Неохоче...

Відкрито й вільно йому в очі подивлюсь,
Не відведу у бік холодний погляд.
Я з ним не затремчу й не розгублюсь.
Я з ним! А ти тепер – мій спогад!

Він не поставить недовірливі крапки́,
І не шукатиме в словах моїх обману,
Він не порве мою відвертість на шматки
Й ніколи словом душу не поранить.

Душа пуста моя... Лиш ехо голосів,
Що перегукуються болем і журбою.
Хто ж так безжально квіти покосив?
І хто ж тоді зробив мене такою?