Не бійтесь відкривати почуття,

***
Лиш для тебе!
Скажу "ні" я своїм дивним принципам.
Слів не треба!
Усе зайве відкину подалі – в спам.
Час і досвід...
Мене вчили прощати і слухати,
Були гості,
Що приходили свíчки задмухати,
Та не воском –
Вони тліли сльозами та мудрістю,
Було млосно...
Але вибили з голови дурість всю!
Далі тиша
Й затуманені миті байдужості,
І все глибше,
Де немає ні сили, ні мужності.
Стан надривний,
Щоб збагнути всі речі важливі,
Як не дивно –
Неможливе буває можливим!
Лише з часом
Ми наважимось знову повірити,
Як не тяжко –
Руку дати і долю довірити.



***
А часом настає такий момент,
Немов підсипали якого зілля –
І тихий таємничий диригент
Керує цим нестримним божевіллям.

Немає публіки – мелодія для двох,
І байдуже де форте, де піано!
І хто ж тепер зупинить нас обох,
Щоб не упали в оркестрову яму?


***
Під цим дощем...
З тобою вдвох не набулись –
Ще і ще!
Ця мить прощання, обнялись,
Болючий щем...
Обом так мало цих хвилин!
О, як пече
Цього часу невпинний плин!
Кидає в жар! –
Не можу рук своїх рознять,
І ніби в яр –
Розлука кидає вмирать...
Уже мости...
А я вертаю і пливу!
Бо тільки ти!
Тебе люблю і цим живу...


Не бійтесь відкривати почуття,
Що любите, не бійтесь говорити,
Бо можна змовчати, прожив усе життя,
Або ж не з тим усе життя прожити.

Як часто ми марнуємо цей шанс,
Лінуємося справжнє роздивитись,
І знову в долі просимо аванс –
Бо страшно втратити чи запізнитись!

Час не дарує бонусних хвилин!
І акцій для вагань не пропонує!
Ваш сумнів – це як той гіркий полин,
Що з цукром, чи без цукру – не смакує!

Кохання ж смак – притягує мурах,
Що все життя по тілу, ніби строєм.
Якщо ж від щастя часом зносить дах –
Тримайте його міцно! Бо вас двоє!!!