Не буди!

***
Не буди!
Ні вустами, ні словом, ні ніжною кавою!
Просто йди!
Я не книжка, щоб бути постійно цікавою!
Мої сни...
Не чіпай, я обожнюю в них посміхатися),
До весни...
Якби можна, щоб не прокидатися).
Уві сні...
Можна настрій змінити і час повернути,
Лиш ясні
Залишити думки й все погане забути.
Ніжний шовк....
І промінчики сонячні тіло лоскочуть,
Не пішов...
Запах кави й "пробач" твої губи шепочуть....



***
Неначе привид, тільки в чому суть...
Оберігаєш, стежиш чи караєш?
Чи смуток у тобі, чи дика лють?
Чи то ненавидиш, чи то зітхаєш...

Ти розбиваєш серце собі сам –
Я не давала привід сподіванням!
Що можна прочитати по губах
Якщо вони завмерли у мовчанні?

Не варто спогадів! Всі сказані слова
Ні повернуть, ні виправить не можна:
Заливши чашу гордістю сповна –
Ти з цінностями залишив порожню...

***

Як та матерія ... занадто ніжна і тонка,
Не схожа з апретованим брезентом —
Але якась чужа аматорська рука
Бере й кромсàє без жалю дощенту!

Як та пташина ... що з пошкодженим крилом,
До болю злякана і проситься до діток —
Їй завдають навмисне ще один пролом,
Щоб пурхала лише у стінах клітки!

Як та трава ... гірка і приторна на смак,
В природі створена, щоб лікувати рани —
Нещадно скоситься, щоб не псувала сад,
І стоптана зів'яне під ногами!

Як та мелодія ... що на закоханих вустах,
Ледь чутна й заборонена лунати!
Жіноча доля — не матерія й не птах —
Не дозволяй ні різати її, а ні топтати!!!

***

Приймаємо такі важливі рішення,
Порою необдумано – за двох,
І звуки вимикаєм на сповіщення,
Й спускаємо себе у темний льох...

Навпомацки, в надуманому холоді,
Закопуємо глибше почуття,
Але у наших потаємних спогадів –
Живуча воля і серцебиття...