Постій зі мною і нічого не кажи...

Постій зі мною і нічого не кажи,
Я просто... лиш хотів тебе побачити.
Чим же так могла заворожить,
Що ладен тобі все пробачити?

Ти полонила всі мої думки,
Ти душу всю мою перевернула!
Я знав, що плачуть і чоловіки,
Та як зі мною ти таке утнула?

Мені здавалось ти була свята –
В столітті нашому таких немає,
Та я злякавсь, бо доля не проста –
Ти не зламалась, а мене зламає!

Так, я злякавсь, бо все пішло не так –
Ти всім моїм надіям протилежність!
Не так я мріяв! Ти – не та!!!
І я став убивати цю залежність:

Я говорив тобі образливі слова,
Над звичками твоїми насміхався,
Ти плакала, я сліз не витирав,
А навпаки, знущався і знущався.

Ти навіть не просила замовчать,
З якого степу ти прийшла, з якого лісу?
Де ти навчилась поглядом вбивать?
Чи може відьма? Ти скажи, якого біса

Я милувався вранці, як ти спиш?
Любив, як пахне тіло і волосся?
Бо закохався в тебе!!! Що ж, мовчиш?
Так, я сказав це вголос…Не здалося.

Я боляче робив, це не зітреш,
І де я брав оті вульгарні фрази:
Чекав, що не пробачиш і підеш,
Не витримав  нарешті всі образи.

І ти пішла, з усмішкою в очах,
Без жодного бажання озирнутись
І я щоночі бачив тебе в снах,
Й щоранку думав, як цей сон забути.

Здається, що я втратив цілий світ,
Не розумів – як жити, і як дихать.
Егоїстичний, гордий пустоцвіт!
Любов пішла, а я уже й не кликав.

Я винен! І мені з цим далі жить...
Чи зможеш ти колись мене пробачити?
Постій зі мною і нічого не кажи.
Я просто… лиш хотів тебе побачити.

#БоженаМакар