Розділ 13 Незручні питання

Наступного ранку Аріна прокинулася раніше за будильник.

Вона лежала й дивилася у стелю, згадуючи останній запис у старому зошиті.

«Тепер я знаю, чому вони не можуть піти».

Учора Северин відмовився щось пояснювати. Решта теж мовчали.

І це було дивно.

Зазвичай п'ятеро не втрачали нагоди нагадати, які вони страшні, могутні й небезпечні. А тут раптом не захотіли розмовляти.

Аріна повернула голову.

Мілана ще спала.

Дівчина тихенько підвелася, взяла зошит і пішла на кухню.

Там уже сидів Остап.

— Доброго ранку, — привіталася вона.

— Доброго.

Аріна поставила чайник.

— Нам треба поговорити.

Остап насторожився.

— Про що?

— Про вас.

— Знову?

— А ми вже говорили?

— Учора.

— Учора ви нічого не розповіли.

Остап зітхнув.

— Аріно, може, не треба?

— Треба.

— Чому?

— Бо ми живемо разом.

— Це не означає, що ви повинні знати про нас усе.

— Згодна. Але я хочу знати, чи є щось, що може загрожувати нам.

Остап замовк.

Аріна сіла навпроти нього.

— От бачиш. Це вже серйозне питання.

— Ми вам не загрожуємо.

— Добре. А те, що тримає вас тут?

Остап відвів погляд.

— Це інша справа.

— Яка саме?

— Складна.

— Я редакторка. Зі складними текстами працюю щодня. Спробуй пояснити простіше.

Остап подивився на неї.

— Ти зараз порівняла нашу долю з редагуванням тексту?

— Ні. Але якщо у вашій історії є логічні помилки, я їх знайду.

— Це не рукопис!

— Тоді тим більше варто розповісти.

Остап підвівся.

— Я покличу Северина.

— Чудово.

— Не радій. Він теж нічого не скаже.

— Побачимо.

За пів години на кухні зібралися всі.

Матвій прийшов із чашкою кави, Мілана — з бутербродом, Артем приніс собі чай.

П'ятеро істот стояли біля вікна.

Аріна поклала зошит на стіл.

— Отже...

— Ні, — одразу сказав Северин.

— Я ще нічого не запитала.

— Але збираєшся.

— Звичайно.

Левко зазирнув через плече Остапа.

— Може, просто сховаємо зошит?

Матвій подивився на нього.

— Пізно. Ми вже прочитали.

— Можна стерти вам пам'ять?

Запала тиша.

Аріна повільно підняла голову.

— Ви так умієте?

Левко розгубився.

— Ні.

— Тоді навіщо пропонуєш?

— Хотів перевірити вашу реакцію.

— Не вдалося, — сказав Артем.

— Знову!

Марта підійшла до столу.

— Послухайте. Ми не зобов'язані розповідати про своє минуле.

Аріна кивнула.

— Це правда.

П'ятеро здивовано перезирнулися.

— Ти погоджуєшся? — запитала Лада.

— Так.

— І більше не питатимеш?

— Питатиму.

— Аріно!

— Ви маєте право не відповідати. А я маю право запитати.

Матвій усміхнувся.

— Справедливо.

Северин важко зітхнув.

— Добре. Що саме вас цікавить?

— Чому ви не можете піти з квартири?

— Хто сказав, що не можемо? — запитав Левко.

Аріна постукала пальцем по зошиту.

— Ось тут написано.

— Мало що люди пишуть.

— Тобто можете?

Левко відкрив рота.

Потім закрив.

— Северине, допоможи.

— Сам почав, сам і закінчуй.

Матвій поставив чашку.

— А давайте проведемо експеримент.

П'ятеро насторожилися.

— Який ще експеримент? — запитала Марта.

— Хтось із вас вийде за двері квартири.

Остап насупився.

— Навіщо?

— Щоб перевірити, чи можете.

— А якщо не хочемо?

— Тоді так і скажіть.

Лада схрестила руки на грудях.

— Не хочемо.

— Добре, — відповів Матвій.

Він спокійно взяв чашку й зробив ковток.

П'ятеро перезирнулися.

— І все? — здивувався Левко.

— А що ще?

— Ти не будеш нас умовляти?

— Ні.

— Чому?

— Бо мені треба працювати.

Левко обурено подивився на інших.

— Він знову працює!

— Матвію, — сказала Мілана, — сьогодні ж вихідний.

— Я знаю. Але маю доробити один проєкт.

— От бачите! — вигукнув Остап. — Його навіть наша таємниця не цікавить!

— Цікавить, — відповів Матвій. — Але дедлайн цікавить більше.

Після сніданку Аріна залишилася на кухні з Мартою.

Інші розійшлися по кімнатах.

Марта дивилася у вікно.

— Ти справді хочеш знати?

— Так.

— А якщо тобі не сподобається відповідь?

— Не всі відповіді мають подобатися.

Марта повернулася до неї.

— Колись ми теж думали, що можемо піти звідси будь-якої миті.

Аріна уважно подивилася на неї.

— А потім?

— Потім зрозуміли, що помилялися.

— Вас хтось утримує?

— Можна й так сказати.

— Хто?

Марта похитала головою.

— Ми не знаємо.

Аріна здивувалася.

— Тобто ви самі не знаєте, чому не можете залишити квартиру?

— Знаємо дещо. Але не все.

— А людина, яка написала цей зошит, знала більше?

Марта довго мовчала.

— Можливо.

Аріна опустила погляд на стару обкладинку.

— І де ця людина зараз?

— Пішла.

— Просто виїхала?

— Так.

— А зошит залишила?

— Як бачиш.

Аріна задумалася.

— А чому ви його не сховали?

Марта всміхнулася.

— Ми намагалися вас налякати.

— Знову невдало.

— Так.

— У вас узагалі був хоч один успішний план?

— Ольга.

— Окрім Ольги.

— Євгенія.

— Окрім наших родичів.

Марта замислилася.

— Раніше були.

Аріна засміялася.

— Вірю.

Марта подивилася на неї.

— Ти дивна людина.

— Мені вже казали.

— Ти живеш із п'ятьма потойбічними істотами, знаходиш зошит із загадковими записами й замість того, щоб боятися, хочеш розібратися.

— А що мені робити? Переїжджати?

— Було б логічно.

— Марто, ти знаєш, скільки зараз коштує оренда квартири?

Марта зітхнула.

— Знову гроші.

— А що гроші? Цілком вагома причина.