Глава 4

—Проходь. - пропустив вперед Нолана, Лука. 

— Добре! -  Заходячи в квартиру Нолан побачив перед собою просторий коридор в якому нічого зайвого не стояло, зліва одразу біля вхідних дверей поличка із взуттям, куди Нолан поставив свої кросівки. 

—Давай мені куртку, - Лука протягнув руки, щоб Нолан віддав йому свій верхній одяг.

Роздягнувшись пішли прямо по коридору, в сторону кухні. Ідучи Нолан помітив плакат на стіні з героями його улюбленої книжки, він трішки здивувався адже - це книжка про геїв. Цікаво хто в цьому домі може читати таку літературу, невже Лука?! 

—Тут туалет, якщо-що. - вказав Лука в сторону ванної кімнати. - Мий поки руки, а я піду робити чай. Чи можливо тобі зробити каву?

—Та я не знаю, мені без різниці, що пити.

—Тоді я зроблю каву, вона в нас дуже смачна. Тобі з молоком?

—Так.

—Все, чекаю тебе на кухні. Оті двері зліва, - показав він, щоб Нолан випадково не заблудився.

Тим часом, Лука увімкнув кавовий апарат, засипав туди зерна, та став чекати поки в чашку стече темно-коричнева запашна рідина, яка кожного ранку рятує його від сну на уроках.

Якраз коли кружки були наповнені, в кухню зайшов Нолан.

—Сідай. - Нолан сів на стілець за барним столиком, стільниця була зроблена з чорного мраморного каменю, а ці білі візерунки на мить його загіпнотизували, що не помітив, як Лука поставив каву перед ним, і свою навпроти. 

Він почав нарізати пиріг, який перед цим, вийняв з холодильника. Швиденько виклав шматки на тарілки, і також поставив їх на стіл.

—Смачного!

—Дякую, навзаєм, - скуштувавши шматок пирога, Нолан від насолоди прикрив очі. - Це дуже смачно, твоя мама вміє класно готувати.

—Я їй обовʼязково передам, вона любить коли хвалять за її кулінарні здібності. Хоча й вона постійно говорить, що колись жахливо готувала, але коли я зʼявився в її житті, довелось навчитись.

—А ти всієш готувати? - Зацікавився Нолан.

—Вмію.

—Круто, мене навіть підпускати до плити не можна, а їсти те, що зробив, так взагалі, страшно.

—Хаха. Буває, але нічого, ще навчишся, якщо матимеш бажання.

—Доречі, ти говорив, що в Ліни є своя міні-бібліотека, а можна подивиться на неї? - соромʼязливо запитав Нолан.

—Так звичайно, давай доїмо і підем, я покажу. Але не думаю, що тобі сподобається, про що читає мама.

—Мені не важливо, що саме в книжках. Просто я завжди мріяв про свою бібліотеку, не велику, але мій тато вважає, що це безкорисно, і тільки місце займає, - засумував Нолан, - тому він дав мені гроші на електронну книгу, щоб як міг читати, що хочу і не завалював всю квартиру своїми романами. Через це мені хочаб поглянути, потримати в руках справжні, друковані книги, такий кайф.

—Розумію, я також більше люблю друковані. Хоч я й не великий фанат, як ви, але часом буває стукне в голову, щось прочитати.

Не встигли вони доїсти пиріг та допити каву, як почули звук, що хтось відкриває вхідні двері.

—Мама прийшла з роботи, - Лука одразу зрозумів, хто це, - щось вона рано.

—Я вдома! - вигукнула на всю квартиру Ліна.

—Я в кухні. - У відповідь прокричав Лука. - Ти щось сьогодні рано.

—Я спішила швидше додому, - ідучи на кухню, одночасно говорила вона, - щоб не застати тебе при смерті, а то такий дощ, ти ж точно захворі....- коли Ліна зайшла в кухню, то втратила дар мови. Вона застигла при вході і витріщалась на Нолана.

—Вітаю! - Відізвався той, щоб перебити цю незручну тишу.

—Добрий ... день! - Загальмовано привіталась вона.

—Мам, знайомся - це Нолан, - представив його Лука, - виявилось, що ми вчимось в паралельних класах і живемо в одному ЖК.

—Лука! - Крикнула Ліна. - Це що таке? - Обурено промовила вона. -  Я від тебе такого не очікувала.

Нолан і Лука переглянулись, в повному нерозумінні, що не так.

—А що таке?

—Що таке?? - Здивовано й обурено одночасно запитала Ліна. - У тебе зʼявився друг, а я про це дізнаюсь тільки зараз?

В Луки аж від серця відлягло. Спочатку він не зрозумів щирому обуренню Ліни, адже завжди гадав, що вона зраділа б гостю, якого привів сам додому, з власного бажання. Але це була всього лиш роль, яку мама часто любила грати.

—Просто ми тільки сьогодні познайомились, він врятував мене від дощу, - Пояснив ситуацію Лука.- Ти мені ще тоді телефонувала.

—А я думала ти збрехав, щоб я відстала, - Задумано промовила вона. - Лука ти мене дивуєш все більше й більше, це точно ти, чи може тебе підмінили?

—Ха-ха, дуже смішно, - саркастично відповів Лука.

—Добре неважливо, - Ліна обійшла стіл, та наблизилась до Нолана. - Нолан правильно? - протянула вона руку. - Ліна, дууже приємно познайомитись.

—Мені також! - він піднявся і потиснув протягнуту руку.

—Я щойно збирався показати Нолану твою міні-бібліотеку, - озвався Лука.

—Правда? Ти також любиш читати?

—Так, коли Лука сказав за книги, мені стало цікаво подивитись.

—О, ну як якась сподобається, можеш взяти собі. І відмови не приймаються, вважай, що це подарунок.

—За що мені подарунок?- здивувався Нолан. - Я ж нічого не зробив, щоб ви мені щось дарували.

—Для того, щоб отримати подарунок, потрібно, щось робити? - тут здивувалась вже Ліна. Вона гадала -  це він просто надто ввічливий і соромʼязливий, чи його батьки дуже строгі, що забороняють приймати звичайні подарунки, від малознайомих людей?

Нолан не знав, що відповісти Ліні, йому було незручно. Лука помітив, як зніяковів він.

—Мама! Що ти причепилася до нього?! - зло звернувся він до Ліни. - Нолан ходімо.

Вони вийшли з кухні, та направились до Ліниної кімнати.

—Вибач, мама часто буває безтактовною, - сказав Лука, коли вони зайшли в кімнату Ліни.

—Ні, все нормально, просто мені ніколи не говорили таких слів. Тато завжди казав:  «Щоб отримати подарунок, потрібно його заслужити». Тому питання твоєї мами, мене вибило з колії.

—В знак вибачення можеш обрати не одну, а дві книжки, думаю мама не збідніє.