Передісторія

Будучи ще підлітком, Ліна постійно говорила, що хоче в майбутньому всиновити хлопчика із дитячого будинку. Всі дивувались, чому вона так цього хоче, адже своя дитина краще, рідна кров, а чужа - це якось дико, «А якщо її батьки були наркоманами, чи злодіями, або ще алкоголіками, воно ж все передається по генах!». Так їй постійно говорили, та Ліна була впевнена, що гени нічого не вирішують, немає різниці якими були батьки дитини, якщо правильно виховувати, дати їй освіту, любов, хороше і комфортне життя, то вона не піде по слідах своїх біологічних мами і тата.

Коли в Ліни запитували, чому ти цього так хочеш, чому саме всиновлення? Вона відповідала: «Я не хочу давати життя ще одній дитині, на цій планеті і так багато людей, навіщо їх народжувати ще, якщо я можу дати шанс іншому, всіма покинутій і нещасній дитині. Можливо зараз він чи вона сидить, в якомусь дит. будинку і плаче, бо його побили однолітки, чи навіть самі виховательки, і ця дитинка чекає саме на мене».

І з цією думкою Ліна жила довго, вона чекала коли стане дорослою, робила все, щоб мати хороший дохід, адже вона не могла всиновлювати дитину, доки сама не стане на ноги.

І от вона вже доросла, має хороший, стабільний дохід, живе в своїй квартирі і морально підготовлена до здійснення своєї мети.

Та до всиновлення ще чекає довга дорога з багатьма перешкодами, яку Ліна готова пройти.

На її шляху було багато очікуваних, та неочікуваних проблем. Для простішого всиновлення і щоб потім не виникало якихось проблем, потрібна повна сімʼя, а чоловіка в Ліни не було, та вона знайшла спосіб вирішити цю проблему. Потім їй на голову звалилася величезна купа документів, які потрібно мати з собою, збір цих всіх довідок зайняв чимало часу, та Ліна і з цим впоралась. І от нарешті її поставили в чергу, на всиновлення. Цей процес зайняв пів року. Та вона терпляче чекала.

Нарешті настав день, коли їй випала можливість всиновити хлопчика пʼяти років. Це звичайно вже досить доросла дитина, але Ліну це не злякало. Він був дуже слабкий, в його справі писалось, що він має слабкий імунітет і тому постійно хворіє. Також хлопчик був навпрочуд худий, таке відчуття, що його морили голодом. Ліні настільки стало його шкода, що вона ще більше впевнилася в своєму виборі, стати прийомною мамою.

Так-як хлопчик в дитячому будинку ще з народження, бо його мама померла при родах а батько написав відмову, а інших родичів які б прийняли цю дитину не було, то імені йому не давали, а називали таких дітей по номеру. Він був під номером 5, тому його кликали Пʼятий. 

Коли Ліна стала повноправним опікуном хлопчика, вона запитала чи хоче він почати нове життя із новим імʼям, на що він дав свою згоду. І так його нове імʼя стало Лука. Було спочатку важко всім і Луці і Ліні, адже не лише в Луки почалось нове життя, а й в Ліни, але вони справились, та стали не тільки мамою і сином, а справжніми друзями.