Розділ 15. Коли зникають кордони

Наталі була щаслива, ще ніколи не почувалась такою легкою, ніжною, розчиненою в комусь іншому. Їхня близькість з Адамом була чимось більшим, ніж просто тілесним злиттям — це було єднання душ, дотик до найпотаємнішого. Вони кохались спочатку повільно, майже обережно, ніби вивчаючи кожен сантиметр одне одного. Від кожного доторку по тілу пробігали хвилі, буря емоцій вирувала між ними — від шепоту, від погляду, від подиху на шкірі. Обоє задихались, губились у відчуттях, забуваючи про все інше на світі.

Наталі врешті вирвалась із обіймів Адама — захекана, щаслива, розкуйовджена.

— Я в душ… мені це треба! — сміялась вона, обіймаючи себе руками. — І не здумай вламуватись туди!

Але він лише посміхнувся хитро. Як він міг не піти за нею? Він так довго мріяв про цю мить. Ще вдома, коли уявляв її, коли у фантазіях ловив кожну деталь її тіла, її усмішки, її голосу. Душ був частиною тих уявлень. І коли він побачив, що двері не зачинені, — ніби навмисно залишені прочиненими — він увійшов.

Наталі стояла спиною до нього під струменями гарячої води. Її мокре волосся спадало хвилями, а плечі тремтіли. Він підійшов тихо, обійняв її ззаду, розвернув до себе і почав чутливо, повільно цілувати її. Вона не здивувалась. Поглянула йому в очі — глибоко, без вагань — і відповіла. Вони знову поринули у вир кохання, гарячої води і взаємного бажання. У цьому душі не було сорому, тільки тілесна гармонія і спільне дихання.

Потім вони ніжно мили одне одного, зі сміхом, з дотиками, які вже не потребували слів. Адам обгорнув Наталі в м’який рушник, сам витерся іншим, підхопив її на руки, мов найдорожчий скарб, і поклав у постіль. Ліг поряд. Вона майже відразу заснула, закутавшись у його тепло. Адам ще кілька хвилин дивився на неї, торкаючись кінчиками пальців її щоки, а тоді теж занурився в солодкий морфей.