Розділ 13

На ранок Наталі почувала себе здоровою. Її організм завжди швидко давав раду хворобам — хіба що на день-два могла випасти з ритму, і от вже знову як огірочок. Прокинулась вона в обіймах Адама, і в першу мить їй стало ніяково — невмитою, з розкуйовдженим волоссям, у старій футболці, яка вже встигла ввібрати нічний піт і запах хвороби. Але погляд Адама був зовсім іншим — теплим, лагідним, з легкою усмішкою. Він, здається, зовсім не зважав на те, як вона виглядає.

— Віка… — пробурмотіла Наталі, пригадавши, що сусідка могла бачити їх удвох у ліжку. — Що вона про мене подумає?

Адам злегка засміявся і поцілував її в чоло:

— Не турбуйся. Віка — дівчина не лише турботлива, а ще й розумна. Така, що й висновки зробить правильні, й таємниці зберігати вміє.

Вони ще лежали у ліжку, тихо перемовляючись. Адам тримав її в обіймах, ніби боявся відпустити. Потім раптом піднявся на лікоть і нахилився до неї, торкнувшись губами її лоба.

— Температури немає. Як почуваєшся? — прошепотів майже біля її вуст.

— Добре… — відповіла Наталі, відчуваючи, як її щоки заливає рум’янець. — Нічого не болить. Ні горло, ні ніс. Навіть нежить десь подівся.

Адам нахилився ближче, вже майже торкаючись її губ. Але вона раптом відвернулась, вирвалася з його обіймів і сміючись підвелась.

— Куди тікаєш від мене? — примружився він, ловлячи її за талію й лоскочучи.

— У душ! — вигукнула вона крізь сміх. — Від мене ж тхне, я вся… брудна!

— Мені байдуже, — засміявся Адам, — мені навіть подобається твій запах.

Та Наталі не зупинилась. У душ вона прошмигнула, ніби рятуючись від самих себе. Вода освіжила, повернула контроль над собою, дала відчуття нового початку.

Коли вона вийшла з ванної, почула на кухні голоси. Зайшла — й завмерла на порозі. За столом сиділа Віка з чашкою чаю і бутербродом у руках, а Адам щось смажливо шепотів, водночас збираючи нові бутерброди на тарілку.

— …а шеф-кухар врешті кинув ту рибу в смітник і пішов із ресторану, бо сказав, що “з такими клієнтами готувати неможливо”, — розповідав Адам, і Віка реготала, прикривши рот.

Вони помітили Наталі в дверях. Адам одразу посунувся, запросив її сісти, підсунув чай і ще теплий бутерброд.

— Смачного, — усміхнувся він.

Наталі зробила перший ковток — і була приємно здивована: чай з імбиром і медом, а бутерброд — хрумкий, із тонким соусом і чимось особливим, що вона не змогла ідентифікувати.

— Смачний… — прошепотіла вона з подивом.

— О, так! — додала Віка. — Якби чоловіки щодня так зранку готували, я б взагалі заміж вдруге вийшла!

Наталі лише усміхнулась. В глибині душі вона подумки вперше, здається, не боялась уявити, як виглядало б її життя поруч із ним.