14 ~ ДАМІАН

Того вечора я залишив Ясю самотою, не маючи якихось втішних слів. Я був точно певен, що вона сказала мені не все, а тиснути на неї – дурість. Вона ховає це глибоко в собі, не дивлячись на свіжість рани, тому гадаю, там щось значно більше за побут. І увесь час, поки ми були поруч, я поводив себе як виродок та дикун, намагаючись тиснути на неї. Виходить, я нічим не кращий за її колишнього? Трясця, я не був гарною людиною, проте й ніколи раніше не був грубим по відношенню до жінок. Проблемою цієї конкретної дівчини було те, що мені її нав’язали і не на один вечір, а на решту життя. В надії вижити її, межа дозволеного розмилась, і ми почали повільно ставати на слизьку доріжку взаємних образ. Я сидів на кухні, потягуючи віскі та свої мляві думки. Вона не просто нарване дівчисько, яке підклали під мене, як втішний приз. Вона зріла жінка, що тягне за собою мішок лайна, в придане до того, що маю я. І спокійно жити це нам не дасть.  

Не слідкуючи за часом, я випадково дочекався Антонію, яка була зачарована своїм побаченням.

— Дамі, він неймовірний! Йому лише 20, а він так чітко знає, чого хоче. Мені плювати на слова Ніко, що він вилитий зрадник, я точно знаю, що з часом ми покохаємо… – співала Тоні.

— Скільки йому? Ви були самі? – я злякався, що міг пропустити цей момент і всі плітки, які підуть у спільноті.

— Ні, тато знайшов мені дуенью. Вона трішки лякаюча… – сестра задумалась. — Прямісінько як ти.

— В сенсі? – що це в біса означає?

— Стримана, мовчазна, а в погляді читається погроза. – ось так мене бачила власна сестра, що тоді про Ясю говорити?

— Вдалий опис. – я зробив черговий ковток. — Йди спати.

— Ти в нормі?

— У кращому вигляді.

Тоні вчинила мудро, не продовжуючи свій допит, тому я спокійно хильнув свої дві склянки та пішов спати, до гостьової кімнати звісно, бо вдиратися у простір Ярослави було безглуздям.

***

Непомітно пролетів наш випробувальний тиждень. Зранку на мене чекав сніданок в самотності та свіжий костюм, біля дверей гостьової спальні, а Яся ховалася від мене у кімнаті чи моєму кабінеті, з невеликою бібліотекою. Так, моя квартира, бляха, наша квартира займала цілий поверх, і могла дозволити вмістити навіть бібліотеку. Після сніданку я їхав до спортзалу, потім по справам, які батько радо мені підкидав. Все було для того, аби в максимально не приємній розмові, вмовити його трішки послабити віжки контракту, і він погодився, не від щирого серця звісно. Тож тепер, перші півроку мого шлюбу, я маю провести у Бухаресті, поруч з родинними справами, а не в Лондоні, разом зі своїми підлеглими.

Тоні щоденно оспівувала свої побачення і дуенью, яка давала їй мудрі жіночі поради. Мене бентежив факт, що батько знайшов людину з вулиці для нагляду за Антонією, а не прислав перевіреного працівника з дому.

Сьогодні у нас останній випробувальний вечір, а завтра час починати активну підготовку до весілля, яке за збігом обставин (НІ!) припало на день Вересневого рівнодення. Відьми запевняють, що це дуже гарний знак, але для кого? Для відьмака, що не поклоняється силам природи, чи для людини? Вона не була забобонною, проте потребувала визнання старих відьом.

Сьогодні я спеціально повернувся додому раніше, аби швидко змити з себе цей день, а заразом і попередні, а після цього стати мужиком і нарешті поговорити зі своєю нареченою, яка явно образилась на мене. Не можу сказати, що безпідставно, проте мене чекали щоденні сніданки, що явно натякає на продовження розмови. Навіть якщо вибачення я не отримаю, то маю повідомити про зміну планів, стосовно Лондона, а також те, що вона буде вимушена увійти в світ, якого точно не прагне.

У квартирі стояв неймовірний аромат, від якого мій шлунок загурчав, немов мотор мого улюбленого Kawasaki. Трясця, я цілий тиждень навіть не торкався свого улюбленця, може треба запропонувати Ярославі? В якості перемир’я? Запах їжі був знайомим і чужим одночасно. Ярослава метушилась на кухні, і сервірувала стіл на одного. Хотіла накрити і втекти?

— Привіт. – я застав її зненацька.

— Ох! Ти сьогодні рано. Я закінчу за п’ять хвилин і піду геть.

— Залишся, повечеряємо разом? – м’яко запитую.

— Для чого? Ти майже тиждень мене ігноруєш, змусив відкрити своє минуле, а потім втік, немов я прокажена.

— Зупинись, я хочу пояснити. – клятий Беліал, звідки в цієї жінки така фантазія?

— Ну то в тебе є п’ять хвилин, поки я не пішла.

— Краще за ці п’ять хвилин я переконаю тебе залишитися. – вона підіймає одну брову, її обличчя подібне до гримаси. Невже мої чоловічі чари на неї не діють?

Ярослава швидко йде до столу та повертається то мене обличчям. Її щоки пашіють від духової шафи, на плечі висить рушник, волосся зібране в косу, а в руках вона тримає штуковину, схожу на яйце. Вона вправно обертає її в руках, після чого воно починає цокотіти, немов вибухівка у бойовиках. Сфокусувавши свій погляд, я розумію, що це довбаний таймер.

— Твій час пішов! – Яся стоїть над таймером, склавши руки на стільницю.

Виглядає це до чортиків сексуально. Як би жахливо не звучало, та вона ідеально вписувалась до інтер’єру моєї кухні. Я не мав на увазі приниження цієї жінки, на мить я уявив Ясю поруч зі мною, як дружину та господиню цього дому. Такі думки не були властивими для мене, адже я завжди був впевнений у тому, що мені судилося бути холостяком. Та в цей момент, до мене прийшло розуміння того, що я сам собі навіював цей сценарій, і почав це робити з моменту смерті другої дружини батька.

— Хвилина минула. – голос Ясі вивів мене із глибини мрій.

ЯРОСЛАВА

Невже я змусила його закам’яніти, коли поставала перед ним таймер? Такий владний, а зараз просто розгубився. Та момент не переставав дивувати, бо ж я теж залишила свій звичний стиль, наповнивши кімнату своєю зухвалістю. Переводжу погляд на таймер, і помічаю що хвилина спливла, а разом з нею тане і моя поблажливість.

— Хвилина минула. – він оговтався.