12 ~ ЯРОСЛАВА

Після моєї ранкової перемоги над Даміаном настрій злетів так високо, що я втратила пильність. Коли я опинилась на кухні, Антонія вже допалювала свої млинці, голосячи прокляття на іншій мові.

Дівчина була геть не схожа на 16-річну підлітку, зі своїм гострим язиком та округлими формами. Я щиро заздрила її повним  грудям та дупці, про які мені й годі мріяти. Каштанове, довге волосся, зібране у косу та губки-бантики малинового кольору.

— Доброго ранку! – кажу бадьоро.

— Mama mia, ще одна невдача, і ноги моєї тут не буде!

— Давай допоможу. – оминаю кухонний острів та хапаю сковорідку з її рук. — У тебе висока температура на плиті, а у тісті бракує рослинної олії.

Наливаю перший, він швидко схоплюється, тому не гаючи часу перевартаю його та за мить скидаю на тарілку. Наливаю-перевертаю-викладаю-повторюю. Увесь цей час Антонія спостерігала за мною з відкритим ротом.

— Твої рухи схожі на бойовий танець. Де ти навчилась?

— Моя покійна мама була кухарем, гадаю приготуванням їжі, я підтримую якийсь зв’язок між нами. – мій голос спокійний і злегка скорботний, туга більше не розриває моє серце так, як колись.

— У мене теж немає мами, а мачуху вбили коли мені було одинадцять. Дамі був нам за батька й матір… – її почуття схожі.

— Він завжди був таким лютим? – хочу змінити тему, доки дві травмовані дівчинки не почали заливати кухню сльозами.

— О так, але тільки не з нами. Крім Ніко та мене, у нас ще дві маленьких сестрички – Алісія та Аміна. – дівчина кладе млинець до рота. — А взагалі, він чудовий. Дуже розумний та хоробрий. Всі його статки він заробив сам, і аби батько не тиснув зі своїм спадком, то Даміан став би крутим бізнесменом.

— Ти говориш занадто загально. Зроби йому послугу, змусь мене запасти на нього, бо самотужки він не справляється. – сміюсь, а заразом намагаюсь вивідати кілька цікавих секретів.

— А ти підступна! – бере ще млинець. — Нагодувала мене, а тепер випитуєш?

— Ти мене розкусила. – хихочу. — Часу у нас обмаль, а я ж хочу знати з ким мені тепер коротати віку.

— Розумію тебе, це так раптово і людина геть чужа. Я свого майбутнього чоловіка знаю з восьми років, тож такого тиску вже немає.

— З восьми? Охрініти! А як же твої бажання? – це просто жах, вона така юна, а вже знає наперед, як складеться її життя, обрати яке вона не може. А все чому? Бо це вирішують чоловіки.

— Мої бажання не крутяться довколо чоловіка чи кохання. Я хочу просто жити, народити дітей і побачити як вони ростуть. – Антонія опустила погляд, певно вона думала про те прокляття, за яке всі говорять.

Її погляд був мені зрозумілим. Ми завжди бажаємо того, що можемо втратити. За млинцями ми розговорилась і я отримала хоч якусь дрібку інформації. Улюблений сніданок Даміана – англійський; страва – сармале (румунські голубці); улюблений колір – маренго (такий взагалі існує? треба гуглити); перший домашній улюбленець – стафф Коко; улюблений серіал – “Доктор Хто”; у Лондоні вивчав бізнес та відьмацьку справу; знає бойове мистецтво крав-мага та володіє холодною зброєю, при цьому не визнає вогнепальної, бо вона є наругою над природним плином речей; але найголовніше, він преться від мотоциклів так само сильно, як і я. Це щось неймовірне, адже знайти щось спільне у людей з абсолютно різних світів, дуже тяжко. Мототранспорт це завжди ризик, і якщо мені втрачати нічого, то на його карту поставлено дуже багато. Звісно, ти щодня можеш загинути від нещасного випадку, але ж це не свідомий ризик, а вибрик долі.

Інформацію я вирішила приберегти до кращих часів, а от сніданком можна шліфонути ранковий успіх. Після млинців я продовжила метушню, а Тоні спостерігала.

Чесно кажучи, сніданок я готувала від щирого серця. На мить, в голову закралась думка про можливість “довго та щасливо”. Таке ж трапляється, що люди пізнають один одного з часом і стають нерозлучними. Звісно, на початку вони мусять пройти певні труднощі, які ми долаємо зараз, але воно може того вартувати. Даміан до біса звабливий, а вся його сутність випромінює пітьму. Я буду цілковитою брехухою, якщо скажу, що мене не тягне до нього магнітом. За інших обставин я б мала вистрибнути зі своїх штанців, аби мати змогу хоча б постояти з ним в одному приміщенні.

Тоні закінчила зі своїм сніданком, та приготувала нам ще кави, аби розмова про майбутніх чоловіків йшла як треба. Зі світу пліток нас вирвав рявкаючий голос Даміана.

Він був явно вражений моїм ранковим шоу, а тепер сніданок змушує його нервувати. Аби ж ти був не таким вилупком, робила б це щодня. Він уважно досліджував мене, зі щирою цікавістю у погляді, я була заінтригована. Заінтригована рівно до моменту, коли він вкотре назвав мене “крихіткою”.

Планка поступово падає, та я триматимусь. Ненавиджу це грьобане прізвище; один недочоловік так сильно продовбав ним мої мізки, що тепер, нешкідливе слово змушує тіло стискатися, а серце вилітати з грудей. Я ж просила Даміана, а виявилось розкрила свою слабку сторону, куди він битиме знову й знову. Ідіотка, раз навіть дозволила собі мрії про можливе майбутнє з ним. Хай котиться нахрін.

Я швидко несусь геть, аби навіть не дихати одним повітрям з ним, а сльози образи втримати в собі. Проходжу повз спальню, і прямую до гостьової, де планую провести решту свого життя. Спроба зарахована, але ясно одне, які б плани я не виношувала, Даміан знесе їх зі свого шляху брудним тараном і розтрощить мене, чого б це не коштувало. Для нього це просто угода, яка не підлягає ануляції і байдуже, що ціна їй – моє життя. 

Під дверима почувся шурхіт:

— Ясю, принесла тобі кави. – Тоні швидко знайшла мене. — І вибач за брата, він не такий, але з тобою поводиться як кінчений…

Я не стала заперечувати правду, а дівчина мовчки пішла.

ДАМІАН

Тільки два довбані дні, а ми якщо не закляті вороги, то на підході до цього статусу. Я не мав ніякого бажання сидіти в квартирі і споглядати хмурий погляд моєї сестри, яка прониклась дивним сестринським співчуттям до моєї нареченої. Я пам’ятаю, що погрожував Ярославі проводити кожну хвилину поруч, але подвійна істерика мене не приваблює, хоч я і виріс в оточенні жінок. Поки я спускався до парковки, зробив дзвінок батьковій секретарці, бо своєї не мав, аби вона заповнила назад мій графік справами, які доручав батько. Я був занадто мрійливий, коли гадав що нам вдасться мирно співіснувати з Ярославою. Гадаю ми надто схожі у своїй закритості, тому й справи не рухаються.