8 ~ ДАМІАН

Сьогодні я відмінив усі справи, аби максимально дістати свою наречену. Вона була така спокусливо-ляклива, що моє его потерпало від надмірної уваги. Мене боялись жінки, але ніколи не палали пристрастю водночас. Сидячи в її голові, мені стало ясно одне: що б я не зробив, вона терпітиме до кінця. Ярослава чекає тимчасової фікції, як їй пообіцяли, та є одне маленьке “але”. Дівчину жорстко натягнули, не сказавши того, що вона стане справжньою дружиною відьмака. Мені її шкода, бо ж це не сама веселкова роль у цьому похмурому житті, взяти до прикладу мою матір. Свого часу вона була окрилена коханням і мріями про велику родину, а що маємо в підсумку? Ряд могил на родовому цвинтарі Грігоре, травмованого хлопця і не підтверджене прокляття. Мені не хотілось втягувати у це таку юну і чисту дівчину. Єдиний вихід – прибрати мого старого і нарешті стати головою родини та бізнесу. Сподіваюсь, руки марати не доведеться, бо батько й так на межі. Він довгі роки ігнорує свої сили. Що стало причиною – мені невідомо, я майже не пам’ятаю щоб батько користувався своїм даром після маминої смерті. Це своєю чергою запустило чергу пліток, які в підсумку виставлять його слабким лідером. Нахріна тоді бути відьмаком, якщо не використовувати те, що дали предки? Відповідь завжди одна: “колись я заплатив велику ціну”. Гадаю ця ціна, це смерть моєї матері.

Доки ці думки сидять в моїй голові, Ярослава продовжує ховатися у ванній. Мабуть її засліплений мозок не генерує ідею, що я теж не проти потрапити до вбиральні. Дякую спадку та своїм статкам, що маю гостьову ванну. Встаю з ліжка, і вмикаю музику на телефоні, яка автоматично відтворюється на під'єднаній стереосистемі. Тягну свою дупу до гардеробної, аби перевдягнутися для пробіжки. Музика завжди заспокоює мене, коли у голові вирують думки. Якщо вчасно не звільнити голову, з мене починає струменіти (буквально) чорний дим, який не віщує нічого доброго, окрім мого нервового зриву. Адже мій мозок — моя зброя, яку завжди треба тримати гострою. Я належу до найрідкіснішого, та найціннішого, виду Темних – телепатів. Таким був і найперший Темний – Анджей Дабровський, поляк, який нізвідки з’явився у групі борців з почварами і так само загадково зник. Мій єдинокровний менший брат – елементаліст, найпоширеніший вид, який панує над стихіями. Сильніші можуть керувати двома і більше, але в середньому це один відьмак – одна стихія. Звісно серед нас є і ясновидці, зі своїми передбаченнями та цілителі, які можуть навіть ногу відростити. Це було необхідно в боях, та зараз вони розмінюються на кульові поранення. Це основні види Темних, з якими особисто зустрічався я, а про звичайних відьмаків я мовчу. Заплутано? Тоді скажу так, не всі відьмаки Темні, але всі Темні – відьмаки.

Доки я глушив думки та стягував боксери, аби одягнути підходяще вбрання, моя полонена-наречена розбарикадувалася та стала у дверному проході, втупившись на мою дупу. Вона не промах, вирішила роздивитись все і одразу. Я відчув її сором, та цікавість брала гору.

— Якщо хочеш, то можеш полапати. Як оплату, візьму тим самим. – сміюся.

— Ідіот! – фиркає і біжить геть.

Коли виходжу з кімнати, то чую лайку і копошіння з кухні, де й застаю Ярославу. Вона тримає банан в одній руці, а іншою тицяє в мою кавомашину, від чого та “о, диво!” працює, а не вибухає.

— Я на пробіжку. За сорок хвилин має бути готовий сніданок! – мій рик застає її зненацька.

— Я ж сказала, що не вмію!

— А я сказав не брехати. Хочеш дізнатися, яке буде покарання? – крадуся до неї, наче хижак до жертви. Мій мозок починає поколювати від її почуття страху з нотками цікавості, і хто б міг подумати, збудження. Ось воно що. — Я схоплю тебе, замкну у гардеробній, і робитиму все, що вважатиму за потрібне, поки не почнеш слухати, що я тобі говорю!

Гарчу, від чого в її чудовій голівці залишається тільки страх. Краще так, аніж вона намагатиметься виправити мене своїми вибриками. Гадаю, навіть “сила кохання” не здатна змінити людей після того, як з очей спадає пелена пристрасті. Щось таки є в договірному шлюбі, коли ти з самого початку бачиш, яка людина насправді. 

— Що тобі приготувати? – питає налякано.

— Байдуже. – і я залишив квартиру.

ЯРОСЛАВА

Я не повинна так заклякати перед ним, виглядаю безглуздо. Чому? Бо одну мить я словесно нападаю, а після першої ж невдачі стаю покірною. Чи боюсь я його? Так! Чи це найстрашніше у моєму житті? Ні. Отож бо. Хай би що, я не втнула, мене не повернуть додому як браковану і мені має бути абсолютно начхати на його витівки, бо я не можу підставити Галу, навіть якщо вона підставила мене.

Він може лякати мене хоч кожного дня, а я у відповідь втрачатиму свідомість від кожної такої ситуації, бо як виявилось його це зачіпає. Вночі у кріслі він був не в найкращому стані, поки я цілковито не прокинулась, він тупо сидів і сторожив мене. З його боку це було досить мило. Але в усьому іншому, Даміан явно не хоче цього шлюбу так само сильно, як і я. Гадаю, треба об’єднати зусилля для того, аби виправити це паскудне становище.

Для початку, я мушу знайти на якій кривій козі до нього підкотити. Почнемо із його сестри, союзники ніколи не бувають зайвими. А сніданок для цього чудовий варіант, бо їжа завжди зближує людей.

На кухні ідеально чисто, вся техніка з останніх новинок, жодної ідіотської чашки, лице порцеляна кольору слонової кістки. У шухлядах безліч ножів, кухарське приладдя, скляні дошки з маркуванням до типу продуктів. Нахріна йому це все? Відкриваю холодильник і завмираю. Він забитий під зав’язку. Навіщо? Нас тут троє, а це все просто протухне і піде в смітник. Довбаному марнотрату треба провести виховну бесіду, як не варто поводитись із ресурсами нашої планети.

Дістаю кисломолочний сир, яйця, молоко, масло, ягоди, бекон та томати. Борошно, олію та цукор знаходжу інтуїтивно. Можна не спішити, бо я маю добрих півгодини, перш ніж цей бовдур повернеться, тому продовжую блукати кухнею. Моя мама зацінила б, аби я мала таку кухню в своєму домі. Вона нічого не любила так сильно, як кулінарію, аби життя її виявилось довшим, що б вона сказала на це? Тато ж цілком був закоханий у маму, і коли її не стало, намагався заповнити наші пробіли, поки його рани були cвіжими. Це він навчав мене готувати, в пам’ять про мою маму, проте моє серце не горіло від цього. Правду кажучи, воно ніде не горить. Сподіваюсь, колись знайду своє призначення, а поки, яєчня та сирники із заварним кремом.