6 ~ ЯРОСЛАВА

Блядство, яке весілля? Я гадала, що буду лиш фіктивною нареченою, якийсь час, але ніяк не дружиною. Стариган пішов геть, залишивши мене онімілою. Соломія рвонула за ним, а Гала просто випарувалась. Тобто вони знали? Знали що це ніяка не фікція, і все рівно штовхали мене до цього моменту. Від Гали я не очікувала такого повороту, адже я могла втекти з допомогою Назара і всього цього не було б. Я б сіла на свій мотоцикл і здиміла у невідомому напрямку, ще до заходу сонця. Але ж ні, я гадала що це менше, що я можу зробити для Гали, після її підтримки у скрутну хвилину. А виходить, я для неї нічого не вартувала. Певно я довго стояла мовчки, бо Даміан кидав на мене багатозначні погляди, та потягував свій віскі, а Зоряна з Назаром намагались приховати співчуття у погляді, що вдавалось їм геть лайняно.

Першою із заціпеніння вийшла Зоряна:

— Що за перевірка? – питання до мого нареченого.

— Ооо, це давня традиція нашого роду, яка в нинішні часи не несе ніякої цінності. Вона перевіряє відданість та покірність майбутньої дружини.

— Перепрошую? – мова повернулась, та мені знов почало зносити дах. Яка, в сраку, покірність?

— Тиждень ти маєш прожити у моєму домі, під наглядом жінок мого роду. Ти маєш догоджати мені, доглядати господарство, тішся, що я його не маю, та не спілкуватися з іншими людьми, особливо чоловічої статі. – ухмилка не полишала його звабливого обличчя. Як такий гарний чоловік може бути придурком до кісткового мозку?

— А моя робота? – нападаю перша.

— Я маю достатньо грошей, аби тобі вистачило на хліб з маслом, та ікру на свято. – от козел.

— Мої речі?

— Цей тиждень тобі не знадобиться нічого, окрім шовкового халатику на голе тіло, хочу бачити, за що мій татко рвав жили. – козел в квадраті.

— Нам мабуть час йти до гостей. – двоє зрадників залишають мене саму з Даміаном.

— Я не готую. – брешу, але маю його вивести.

— Тоді будеш голодувати, поки я вечерятиму в ресторані.

— А мої пігулки? У мене бувають люті припадки з рвотою! – не здаюсь.

— Це маячня! – нарешті, хоч щось його взяло. Погляд темнішає, а язик швидким рухом зволожує губи. Він скорочує дистанцію, та опиняється досить близько, біля мого вуха. — Не раджу брехати, руденька, я завжди знатиму коли ти це робиш.

Одним ковтком він осушив келих, схопив мене за руку та потіг крізь залу. Паніка швидко наповнила розум, якого дідька він так зробив? Відразу в голові промайнули сутички з Костею. Коли мене так хапали, нічим добрим це не завершувалось. Блять, ні. Це не може знову повторитись. Кожну мою спробу вирватись, він блокував і посилював хватку.

— Зупинись. – тихо схлипнула я, та реакції не було. У горлі став клубок, а кутики очей наповнилися сльозами, загрожуючи перетворити мій макіяж на арлекіна. Від паніки ставало важко дихати. — Відпусти, прошу.

Горло хрипіло, а тіло повільно переставало чинити опір. Людям в залі було абсолютно байдуже, вони робили вигляд немов нічого не відбувається, і це лише витівки молодої пари. Мені не було де шукати допомоги, я тут одна. Як і тоді, я була одна і сама в усьому винна. Та все ж, межі він не перетинав і у мене був час до найближчого кутка, вже там мені гаплик. Паніка накривала з головою, нав’язливі думки заполонили мізки і ті просто перегрілись. Я лиш відчула, як поступово відійшла в темряву і відключилась.

ДАМІАН

Її хаотичні думки змушують мою голову пухнути. Я не зобов’язаний перед нею звітувати і повідомляти про свої наміри, тож я просто притягну її до квартири, а сам кинуся провітрити мізки. Мене достобіса засмутили її версії щодо мене, адже я й близько не походив на грьобаного збоченця. І тепер я мушу залишитися з нею сам на сам. Мій батько – сучий син! Вирішив все, як сам хотів, і звалив нахрін до Бухаресту.

Ця змія з кожним кроком ставала менш кусючою, вона в паніці і її гострих слів не чутно. Нехай краще тихо боїться, аніж без упину діймає. Її спроби вирватись марні, мені тут більше не цікаво, а справи зроблені.

— Відпусти, прошу… – її голос вже не різкий, а благання з цих рожевих вуст можуть викликати залежність.

За фантазіями про її брудний ротик, я втратив хід дівочих думок. Якого милого вона замовкла? Не встиг я обернутись, як її очі закотились всередину і Ярослава полетіла каменем до долу.

— Блять! – гарчу та підхоплюю її. Вона така легенька, значно легша ніж я уявляв, розглядаючи ці безкінечні шари тюлю, якими її драпували наче торт. Дідько, для її зросту це певно замало? Бо на підборах вона була нижча за мене на голову, при моїх 189 сантиметрах. Руді локони, що вибились із зачіски, впали на плече, а легке дихання лоскотало шию над комірцем сорочки. І не подумайте, некрофілія не моє, та коли вона мовчить і не брикається в неї так просто закохатися.

Тільки цього бракувало! Напружую мізки, аби відігнати небажані думки та викликати свої сили. Цівка чорного диму глибше проникає до її голови, для того щоб я міг контролювати стан Ясі. Мені здається вона просто перегрілась від напруги цього вечора. Емоції перемогли її, і вона втратила свідомість. На парковці тихо, тож тримаючи її на руках я впевнено крокую до своєї машини та кладу її на пасажирське. Везу до себе додому. До нас. Свою наречену. Трясця, це буде пекло на землі.